Вона відвела погляд. Далі ламати цю комедію вже не було змісту.
— Ти ж не подумав, що я тягатиму його з собою? — промовила Емма, і в її голосі чулося відверте знущання. — Це було б небезпечно. До того ж у руках жінки така річ надто впадає в очі.
— Ти знаєш, що всередині? — сказав я й одразу ж зрозумів безглуздість свого питання.
Звісно, вона знає, що там! Інакше б не поцупила його.
— Гаразд, — я підвівся і подав їй руку. — Ходімо.
— Куди?
— На шпацер, моя пташко. До речі, «Фоґель» — не твоє справжнє прізвище, чи не так?[85]
— Навіщо тобі знати?
— Для протоколу.
Вона стрепенулась.
— Якого ще протоколу?
Не відповівши, я прочинив двері купе, і ми вийшли до переляканих пасажирів, мов пара молодят щойно після вінчання. Ніхто не зронив ані слова і не зрушив з місця, тільки блідий, мов смерть, кондуктор простягнув Еммі руку, щоб допомогти вийти з вагона.
По перону до нас біг той самий черговий капрал у супроводі двох постерункових. Схоже, хтось все-таки гукнув поліцію. Або вони самі почули звуки пострілів. Добігши, капрал витріщився на мене з мовчазним запитанням, важко при цьому відсапуючись.
— Чи не забезпечите нам транспорт на Міцкевича[86]? — попросив я.
— Чому туди? — озвалася Емма, не давши відповісти поліціянту.
— У затишній атмосфері, що панує у головній будівлі ц. к.[87] Дирекції поліції, тобі легше буде зосередитись і згадати, де документи, — відповів я зовсім тихо, щоб почула тільки вона. — До того ж після вас, пані Фоґель, залишились дві вогнепальні дірки в купе першого класу. А це вже серйозний кримінал…
Я не був певен, чи на Міцкевича зараз і справді панує відповідна атмосфера, зрештою, був ранок суботи. Але наш із Самковським тихий кабінет на Академічній точно скидався у цей час на сонний готельний номер.
Емма зблідла, але перш ніж капрал кинувся виконувати доручення, підняла голову і промовила:
— Тоді їдемо не на Міцкевича.
Я скривив усмішку, і шкіра на обличчі занила від подряпин.
ebooksa