Я витер хустинкою змокріле чоло й коротко пояснив, що шукаю бориславського інженера, який має ім’я Станіслав і прізвище, яке починається на літеру К.
У відповідь комісар пообіцяв допомогти, а тоді заходився розповідати про нестерпне життя у «тій провінційній дупі, де порядної людини не зустрінеш». Тут я вже не витримав і заволав, що не чую, мовляв, погіршав зв’язок… Після чого раптово повісив слухавку на важіль, з полегшенням зітхнув і повернувся до свого кабінету.
Відповідь від Лясецького прийшла наступного дня вранці. Через чергового він повідомив, що знайшов такого собі Станіслава Кравчика, інженера, який наразі затруднений в «Акційному товаристві мінеральної олії». Також пан Кравчик виконує приватні замовлення. Мешкає у Східниці.
— Додзвонювач просив передати, що запрошує вас до себе в гості, — додав черговий.
— Цілком імовірно, що приїду, — сказав я без надмірної, щоправда, радості.
Лише ввечері, під кінець робочого дня, ми змогли зустрітися з Самковським. Ад’юнкт повідомив, що моє завдання виконав. Вигляд у нього, втім, був дещо спантеличений. Як у людини, яка дізналась забагато й тепер не знає, в якій із комірчин своєї пам’яті зберігати це знання.
— Почну зі світлин, — сказав Самковський і, витягнувши з паперового конверта кілька знимків, поклав їх переді мною. — Це, здається, літальна машина… Я колись про такі читав.
— Аероплан, — уточнив я, беручи до рук по черзі кожне фото.
Чималу хрестоподібну конструкцію з широкими крилами і гвинтами, яка спиралась на землю трьома колесами, було знято з усіх можливих ракурсів. На задньому плані проглядалася стіна ангара, в якому, очевидно, зберігали машину.
— Не уявляю, як це може літати, — сказав ад’юнкт.
— Я також.
— А хто знимкував? — запитав він мене. — Ви, шефе?
Я змовчав.
— Як щодо ґрунту, Самковський?
Мій помічник дістав з того ж конверта складений удвоє аркуш, випрямив його й поклав поруч із фотографіями.
— Лаборант каже, що набір сполук досить характерний для нашої місцевості, — промовив він, — крім однієї суміші. У Львові вона майже не зустрічається.
Самковський тицьнув пальцем у символи внизу сторінки.
— Що це? — запитав я.
— Нафта, комісаре. Зразок ґрунту, який ви мені передали вчора, походить з місцевості, де її має бути вдосталь. І якщо мова про Ґаліцію, то це майже напевно Борислав. Чи його околиці.
«Що ж, — подумав я, — тепер усе сходиться: Бейла зробила ці фото в Бориславі. Літальна машина — це якраз і є та найбільша таємниця Лібанського, за якою полює Редль. Можна припустити, що авіатор збудував її на російські гроші. Залишається тільки одне питання: за що він у кафе «Орфеум» платив інженеру Кравчику? Однак і тут відповідь очевидна: Лібанському потрібне паливо й мастила для аероплана. Той усе постачав… Тепер, зрештою, і зрозуміло, що за схема була в кишені помічника інженера, якою я заволодів у такий ганебний спосіб, — план місцевості, де знаходиться ангар».
ebooksa