— Триває війна між поляками та більшовиками. Подейкують, що після невдалих переговорів з Денікіним[111], Пілсудський шукає союзу з українцями. Ба більше, неофіційно, йому начебто вдалося порозумітись із Петлюрою[112] щодо того, аби виступити спільним фронтом проти червоних. Кажуть, маршал навіть заявив, що без вільної України не буде вільної Польщі. Можете уявити таке ще бодай рік тому, коли українці й поляки завзято різали одне одного в битві за Ґаліцію? Видно, ніщо не зближує краще за спільного ворога.
Ронґе трохи помовчав, пильно дивлячись на мене, ніби хотів переконатися, що я добре втямив сказане. Ми одночасно відсьорбнули чаю, мовби підкорилися чиїйсь німій команді. Невдовзі полковник продовжив:
— У серпні до союзників приєдналися американські добровольці. Це два десятки пілотів, які входять до окремої 7-ї ескадрильї польської армії. Командує ними майор Фаунтлерой. Не можна сказати, що це просто «вільні яструби», які полюватимуть з висоти на більшовиків. Свої вильоти, ясна річ, вони координуватимуть із наземним командуванням. Проте певний рівень свободи дій для них таки передбачено. Хоча б у тому, що кожен з цих пілотів — майстер своєї справи. Чи, як там кажуть у летунстві, справжній ас…
Далі Ронґе заговорив дещо філософським тоном, дозволивши собі при цьому розслаблено запалити цигарку:
— Якщо б ви хотіли знати мою думку, Вістовичу, то я зовсім не вірю в майбутнє цих машин. Літаків, маю на увазі… Доводилось вам бачити їх зблизька?
Я похитав головою. На італійському фронті повітряних боїв майже не було. Тож мені пригадалися тільки світлини з фотографічного апарату Бейли, які я поцупив колись у її вітальні. Аероплан Лібанського, який був на них, і справді скидався більше на чималий велосипед із дивакуватими крилами аніж на серйозний літальний механізм. Хоч, ясна річ, це було давно, і наука відтоді, думаю, зробила суттєвий поступ.
— Це все ще крилаті корита, — мовби читаючи мої думки, продовжив Ронґе. — Однак варто визнати, ті, хто наважуються в них сісти і піднятися в небо, — відчайдушні сміливці. Ба більше! Їх величають «лицарями неба». І хоч я далекий від цієї романтичної дурні, все ж мушу визнати, що часами летуни і справді воюють, як лицарі. Знаєте, як відбувається повітряний бій, комісаре?
Мене трохи дратував цей ліричний відступ, але я намагався не подавати виду. Вчергове відсьорбнув з чашки, відповів, що не знаю, і вдав цікавість.
— Коли два ворожі літаки сходяться у небі, — з азартом продовжив Ронґе, — то пілоти, ніби направду вершники на ристалищі, намагаються підійти один до одного з вигідного боку. Так, щоб можна було розрядити кулемет у супротивника або у двигун машини. Чи в паливний бак… Як пощастить.
Правда, така модель поєдинку стала можлива тільки тоді, коли інженери навчились прилаштовувати до літака кулемет, а до цього пілоти просто перестрілювались між собою з револьверів або гвинтівок. Були й такі, що тримали напоготові міцну мотузку з гаком чи невеликим якорем на кінці.
Вичекавши слушний момент, вони метали гак перед собою, намагаючись зачепити гвинт ворожої машини. Якщо це вдавалось, то для ворожого пілота все зазвичай завершувалось трагічно: гвинт зупинявся, і літак падав униз, як зранений птах. Чим не механізоване Середньовіччя? Га, Вістовичу?..
Ронґе хрипко засміявся і запалив другу цигарку. Летунство полковник з одного боку нещадно критикував, з іншого — безмірно ним потішався і навіть захоплювався. Як це могло поєднуватись в одній особі — для мене було незбагненним. Я скривив штучну посмішку і приготувався слухати далі.
— Переказували мені один випадок, що стався у небі над вашим рідним Лембергом, — продовжив Ронґе. — Було це під час галицької війни між поляками й русинами. Ім’я русинського пілота я навіть запам’ятав — його звали Петр Франко[113]. Ім’я поляка забув.
Так от. Зійшлися вони в небі. Обидвоє пілотували, здається, однакові «Ньюпорти», що не дивно, бо під час Великої війни, воювали на одному боці фронту проти альянтів, отже, їхні новостворені армії просто розділили раніше спільний повітряний флот.
Отож настає момент зближення: обидва стріляють, але кулі не потрапляють у ціль. Зазначу, що вести вогонь на льоту на той час вже стало зручніше, бо військові конструктори вигадали спосіб стріляти повз лопатки гвинта. Синхронізували два механізми, так би мовити… І от у поляка заклинює кулемет. Більше він не може зробити жодного пострілу, і з хижого яструба перетворюється на вальдшнепа, легку здобич. Розповідають, однак, що польський летун вирішив достойно прийняти свою смерть: відпустив штурвал, дістав флягу, в якій було трохи коньяку, відпив, поклав її назад до кишені, схрестив руки на грудях й розлігся у кріслі, як у пляжному фотелі.
Тим часом русин, описавши довкола нього два кола, замість стріляти, козирнув і полетів геть. Не став, бачите, вбивати фактично беззбройного. У піхоті чи кавалерії таке зустрінеш нечасто…
Полковник глибоко затягнувся димом і знову посерйознішав.
— І все одно, вважаю, що військовим конструкторам треба зробити ставку на дирижаблі. Авіація — добрий плацдарм для особистої мужності, але занадто дорогі витребеньки для армії. Дирижабль значно потужніший, хоч і не такий швидкий. І вже сам його вигляд, коли цей монстр з’являється в небі, наводить жах на ворожих солдатів, — промовив він. — Але досить лірики… Повернімось до нашої розмови, комісаре.
Отож 7-ма ескадрилья. Коли вони розпочнуть бойові вильоти, то будуть майже, як сліпі кошенята. По-перше, ще ніколи не літали над українськими територіями і зовсім їх не знають. І карти, які в них є, тут не надто допоможуть. По-друге, в житті не воювали з більшовиками.
— Чим більшовики відрізняються від будь-якого іншого ворога? — запитав я.
ebooksa