— Дивина, що ви мене впізнали, а я вас — ні, — вирвалось у мене.
Кельнер стримано усміхнувся.
— У цій кав’ярні все моє життя, — промовив він. — Було б дивно, якби я не пам’ятав найважливіших клієнтів. Сподіваюся, справи у вас ідуть добре, комісаре.
— З огляду на те, що навколо валиться світ, гріх жалітись, — відповів я цілком щиро.
Чоловік витримав коротку паузу.
— Чого бажаєте? — запитав він.
Я замовив флячки, голонку з гірчицею й оселедця на чорному хлібі. Прийнявши замовлення, кельнер не рушив з місця, наче вважаючи, що такий набір страв щонайменше неповноцінний.
Я усміхнувся. Ну звісно. Я можу не пам’ятати цього добродія, але він чудово пам’ятав мої гурманські вподобання.
— Ще попрошу склянку холодної «Балабанівки» і повний кавник, — додав я.
Кельнер вдоволено всміхнувся.
— Напої подавати одразу? — поцікавився він.
Я кивнув.
Офіціант відкланявся і подався виконувати замовлення.
Я схилився над шахівницею. Мабуть, у цю мить не зумів би точно описати портрет полковника Редля, мого шахового супротивника, проте партію чомусь пам’ятав до найменших дрібниць. Враховуючи навіть запасні ходи, які тримав, як виявилося, десь у заглибинах мозку всі ці роки.
Дванадцять років тому позиція білих видавалась мені безнадійною, але зараз я раптом побачив рішення, яке принаймні вирівнювало шанси сторін. Коли б воно спало мені на думку тоді, я б, можливо, вирушив на своє перше завдання від
Кельнер приніс каву й «Балабанівку», а також тарілку з грінками — своєрідним компліментом від закладу. Я взяв чарку до рук і, піднісши її над фігурами, потримав так якусь мить, а потім випив. Мій суперник давно вже віддав Богові душу, тож нехай це буде йому останньою шаною.
Після обіду я ще трохи прогулявся містом і врешті незчувся, як настав час іти на зустріч до «Американської» кав’ярні.
На Гетьманських Валах[127] я прискорив крок, минувши «Ґранд-готель» із поважним швейцаром на вході, і біля Галицької ощадної каси повернув на Ягеллонську[128]. Тут, біля Дирекції залізниць, знову збочив наліво, опинившись відтак на вулиці 3 Травня.
«Американська» кав’ярня була на другому поверсі, над недіючим кінотеатром «Еліт», в ошатній новій кам’яниці, збудованій менш як двадцять років тому. Часи тоді були спокійні, місто розвивалося, вкладати в нерухомість здавалося чи не найприбутковішою справою. Війну тоді міг передбачити хіба що Господь. Хоча вже після революційних подій у Росії стало зрозуміло, що Європа, а з нею і наш Лемберг, доживають останні спокійні роки.
Піднявшись нагору, відвідувач потрапляв у затишний, майже порожній заклад із дерев’яною підлогою і високими меблями. Над шинквасом висів чималий американський стяг. Зі старого патефона хриплувато лилася незвична для мого вуха музика: вільна імпровізація труби в супроводі ритмічного баса й барабанів.
ebooksa