— Ненавистю, Вістовичу. Саме вона, їхня ідеологія, а не марксизм. Більшовики стверджують, що Бога немає, але вони просто замінили його ненавистю. Заради неї вбивають, у ній шукають спасіння, і вона їм прощає гріхи… Думаю, ви це збагнете, коли з ними зустрінетесь.
— Я мушу з ними зустрітись? — неприємний холодок пробігся уздовж мого хребта.
— Власне в цьому й полягає ваше завдання: під видом комівояжера перетнути фронт і стати для ескадрильї очима.
— Як я стану для них очима? Що ви маєте на увазі?
Тон мій був, мабуть, занадто різкий, бо полковник втиснувся у крісло і виставив перед собою долоню, мовби зупиняв колону солдатів, які маршували в його бік.
— Ніхто не вимагає від вас неможливого. Просто їдьте в Росію і передавайте до ескадрильї розміщення ворожих військ. Робіть усе, що вдаватиметься… — сказав він.
Ми вкотре помовчали.
— Знаєте російську? — запитав після паузи Ронґе.
— Не надто добре.
— Нічого. Ви ж урешті-решт комівояжер із Польщі. Або Австрії… Легенду можете вигадати самі.
Я роздумував над почутим, либонь, занадто довго, аж полковник мусив удавано кашлянути, щоб знову привернути мою увагу.
— Чому до цієї справи долучається Австрія? — запитав я в нього.
— Через бажання зупинити більшовиків якнайдалі від нашого кордону, — не вагаючись відповів полковник.
— Тоді лише моєї акції не вистачить.
— А хто сказав, що ми обмежимось лише підтримкою ескадрильї? Ясна річ, можливостей зараз небагато, крім того, в Австрії та Європі загалом бракує злагодженості, проте необхідність допомогти полякам і українцям більшість розуміє. Ми всі глибоко стурбовані подіями на сході. І вже точно нікому не хочеться, аби «червона чума» дісталася до їхніх домівок. Усі ми ослаблені. Австрія зараз у такому становищі, що військово не змогла б допомогти навіть собі в разі загрози. У нас більше немає виходу до моря, авіацію ліквідовано, чисельність армії скорочено до принизливого мінімуму.
Однак у підпільних сховищах, про які не знають альянти, збереглося достатньо палива. А в приватних руках — багато капіталу. До цих рук часто додається розсудливий розум і патріотичне серце. Цього вистачить не лише, щоби підтримати війну проти червоних, але й коли-небудь побороти наслідки катастрофи, що сталася у Сен-Жермені. Щоб відновити старий порядок, монархію…
Полковник затнувся, зрозумівши, що бовкнув зайвого. Втім, виправлятися не збирався.
— Якщо ви згодні, комісаре, — сказав він натомість, — то я хотів би почути ваші умови. Обговорити ваш… гонорар. Можливості наші, нагадую, не безмежні, але винагородити вас зуміємо.
— Я мав деякі заощадження у Швейцарії. У банку
Ронґе кивнув.
ebooksa