- Ну, ви послухали моєї поради? - запитав він.
- У мене не було шансу, - невдоволено сказав Лайонел.
- О господи! Ви і не на половину такий, яким є ваш батько.
Канонік захихикав і потер руки. Він попросив дозволу у Вінні запалити сигару і зручно підняв ноги на протилежне сидіння.
- У мене був дуже чарівний вечір. Чесне слово, дивовижно, як корисно працьовитій людині отримати трохи невинної насолоди.
Пані Рейлінг прийняла запрошення каноніка Спретта привести свою дочку на чай. У призначений день він сидів, як єврейський патріарх, оточений своєю сім"єю, і чекав, коли вона прийде. Він звернувся до Лайонела, свого сина.
- Ви пам’ятаєте, що завтра вранці є два похорони, чи не так? - сказав він.
- Боже милостивий, я зовсім забув про них.
- Я смію стверджувати, що вони були не важливими особами, - зауважив лорд Спретт.
- Насправді, я припускаю, один з них, - бідолашний! - був нашим власним продавцем риби, - сказав канонік, посміхаючись.
- Я і думала, що риба дуже поступалася в останні кілька днів, - пробурмотіла леді Софія.
Понсонбі крадькома відчинив двері та оголосив гостей своїми найбільш вражаючими тонами.
- Пані та панна Рейлінг.
Пані Рейлінг, жінка простих смаків, не звикла приділяти час чи думки прикрасам своєї особи. Вона була чудовою істотою, яка дійшла розумного висновку, що комфорт важливіший за зовнішній вигляд; і коли вона звикала до одягу, лише неодноразові вмовляння її дітей могли змусити її відмовитися від нього. Вдівство для неї було питанням гордості та перепусткою до поважності. На ній був з одного боку дещо пошарпаний креповий капелюшок, чорний старомодний плащ і вільні бавовняні рукавички. Вона несла із собою з ніжною турботою, ніби то була коштовність величезної ціни, похмура і чоловіча парасолька. На рукоятці був бант.
Канонік Спретт дуже сердечно виступив уперед і потиснув їй руку.
- Як справи. Як справи, пані Рейлінг.
- Чудово, дякую. - Вона обернулася і трохи помахала рукою у бік свого потомства. - Це моя дочка, панночка Рейлінг.