— Нічого. Я трохи не розумію, що ти маєш на увазі.
— Тільки те, що ми поїдемо туди вдвох. Нарізно, але я страхуватиму тебе, завжди буду в тебе за спиною.
— Це мене страшенно потішає.
— Ти зовсім не хочеш бачити своєї батьківщини?
— Я там чужа.
— І тут чужа?
—І тут теж. Я скрізь чужа.
Тільки лапаті пальми махають мені зеленими долонями, а пістряве птаство гукає у простори, кличе мене. І я повернусь туди, бо там мені добре. Там усе просто й прозоро: або ти, або тебе. Закон джунглів: кожен сам за себе. І не болить душа за тим, що хтось не зміг вижити. Човен пливе, панове!
— Гаразд. Документи готові, вилітаємо за кілька днів.
Вона рвучко зводиться й іде з кімнати. Я розумію, вона роздратована, але що я можу зробити? Ерік… «Якби я не зустрів Керстін, я б закохався у вас, Торі». Але він зустрів її. Я не встигла.
Я йду з кімнати, спускаюся сходами. Цей будинок і до п"ят не доростає ні нашому з тіткою Розою, ні Еріковому, але він досить затишний. Просто на душі в мене… Чорна тінь виходить назустріч. Я беру на руки пухнастого волоцюжку. Оце, можливо, єдина істота, яку я згодна терпіти поряд, — принаймні зараз.
17
Не знаю, на що я сподівалася. Мабуть, ні на що. Я навіть ні про що не думала, я відгонила від себе думки — інколи думати зовсім не варто, просто прокручуєш у мізках якусь веселеньку мелодію, ото й по всьому, і жодної найжалюгіднішої шпаринки, у яку б могла просотатись думка. Не знаю, чи всі так уміють, та мені, зрештою, байдуже.
Сказати, що ця країна змінилася, — нічого не сказати. Я витріщаюся на кожному кроці, як дикунка. Он газетний кіоск, завішаний журналами з голісінькими дівками. Он молодь, що мало чим відрізняється від своїх ровесників за кордоном: галасують, сміються, п"ють пиво, обіймаються просто неба.
А головне — змінилося щось невловиме, загальний тон, настрій, не знаю навіть. Просто це інша країна, не та, з якої я колись поїхала. І справа навіть не в тому, що крамниці завалені товарами, про які колись ми не могли і мріяти, бо навіть не підозрювали про їхнє існування. Ні, справа не в цьому. Просто інші стали люди. Різніші.
— Це ваша машина.
Оцей здоровило з голеною головою зустрів мене в аеропорту Бориспіль. Я й раніше бачила таких типів, різних за кольором та модифікацією. Ці завзяті хлопці всюдисущі, саме вони мають реальну владу в тих країнах, де мені доводилось працювати. Але тут!.. Мабуть, мені слід позбутися цнотливості у ставленні до моєї історичної батьківщини. Це інша країна. Я її не знаю.
Машина непогана — майже новий «лендровер», темно-зелений, приємно блискучий. Що ж, із таким залізним конем я не пропаду.
— А Керстін?
— Що Керстін?
ebooksa