Дух джунглів

— Бачу, але варто було спробувати. — Бартон раптом усміхається — наче блискавка сяйнула, відмолодивши на мить його лице. А він колись був красунчиком! — То ти пропонуєш сказати їй?

— Я сама скажу. Я так вирішила.

—Керстін, я б не хотів…

— А мені на це начхати, тату.

О, скандал. Я іноді люблю споглядати скандали. Усі ці люди довго вдають, що все гаразд, брехня так уїлася в них, що вони навіть у родині зберігають потрібну міну, але людська природа не терпить штучного, і рано чи пізно, та в людей зриває дах, і, як правило, у геть невідповідний час. І тоді все, що так старанно приховувалося, вилазить на публіку. Не варто було й старатися.

— Керстін, я тобі наказую!

— Засунь свій наказ знаєш куди? Ти поставив під загрозу мою родину. Ти бачив, що зробили з нашим будинком? Ми не зможемо більше почуватися там у безпеці, доки Монтоя живий. І ми потребуємо її допомоги, якщо тобі мало того, що вона мені кузина, — подобається їй це чи ні. Я діятиму так, як вважаю за потрібне.

— Гаразд. — Бартон утомлено примружує очі. — Я згоден. Міс Величко, панове, прошу мені вибачити, я маю йти.

Він виходить з альтанки, напруга спадає. Можливо, вони влаштували все це навмисне, аби ми розслабились і проґавили щось важливе. Та дзуськи!

— Випиймо чогось. — Керстін переводить подих. — Еде, будь ласка, налий мені соку.

Ед мовчки виконує її прохання. Він насуплений і готовий до бою. Ця ідіотська ситуація, якій не видно кінця, вже, мабуть, дістала його до живого. Власне, вона вже всіх дістала.

— Я маю вам пояснити багато що. — Керстін упритул розглядає нас. — Я розумію, що багато з того вас обурить, але я прошу мене не переривати. Мені досить важко розповідати всі ці речі вам — особливо вам. Але я не бачу іншого виходу. Ви загнали нас у глухий кут.

От нахаба! Ми її загнали у глухий кут! Та хто тебе взагалі чіпав, скажи на милість? Сама все заварила, разом зі старим крокодилом Бартоном. Господи, і цю жінку любить Ерік! Чи він у курсі, що вона — чудовисько? Ерік… Боже милосердний, навіщо ти мені послав ще і його? Чому мені так боляче думати про нього? Я тільки пам"ятаю тепло його долоні, його очі, такі співчутливі… Та я не хочу його співчуття. Я хочу його кохання. А Керстін Бартон застує мені світ. Треба було втопити її тоді — і квит.

— Як ви вже чули, наша мета — Курт Монтоя. Торі добряче приголубила в джунглях старого Монтою, тим сказила Курта й поставила під загрозу безпеку країни. Але я розумію, що іншого виходу не було. Я тільки хочу, аби ви зрозуміли: жоден з вас не може вийти з гри, доки не пролунає сигнал «Відбій!». Я хочу, аби ви це зрозуміли. Курт Монтоя — син німкені та колумбійця. Педро був продавцем наркотиків, а Куртом займалася мати і виховала його досить своєрідно. Чотири роки тому вона померла, а Курт собі хуліганить потроху. Минулого року в Атланті він перегнув палицю.

— Перегнув палицю?! — я готова вбити її в цю мить. — Агенте Бартон, це трохи не той вислів. Сотні загиблих, сотні поранених. Я була там, разом з іншими лікарями. Я оперувала дітей, котрі вижили, — таких, як ваші діти, Бартон. Відірвані кінцівки, вирвані очі, жахливі опіки, крик і смерть — це ви називаєте «перегнув палицю»?!.

— Вибачте. — Керстін стискає долоні в кулаки. — Просто я не можу… по-іншому говорити про це. Я мушу абстрагуватися, бо інакше я просто не витримаю. Я розумію, це дивно звучить, але повірте, я просто неспроможна згадувати про це. Я теж була там, прилетіла за годину після вибуху… Це було моторошно.

Вона заплющує очі, болісно кривить уста. Бартон, ти чортова ідіотка.

— Проїхали. Припини істерику, Бартон. Уважай, що ми все зрозуміли.

Луїс сідає поруч неї та гладить її волосся. Вона щосили намагається не плакати, та це їй погано вдається. Чорт забирай, я повинна була зрозуміти і не копирсати її. Та я не зрозуміла — чи не хотіла? Яка різниця.

— Я бачила тебе в лікарні. — Керстін дивиться на мене. — Я бачила тебе і твого напарника — О"Ніл, так? Мене тоді здивувала наша схожість, тож я знайшла всю інформацію про тебе. Та, виявляється, не всю. Я й подумати не могла, що ми… такі близькі родичі.