— Чому?
— Тому що… справді, а чому?
Його теплі руки обвивають мій стан і мені якось… приємно, чи що? Не знаю.
— Я привезу тобі нових ляльок.
— Не треба. Мені були потрібні ті.
Його уста торкаються моїх. Зрештою, це навіть цікаво. Він теж любить м"ятну жуйку.
— Ти маленька дикунка. Я привезу тобі щось красиве, хочеш?
— Переб"юся. Йди геть, ти мені набрид.
— Гаразд. Але я повернуся.
— Скажеш це старій потворі.
Він обережно цілує мене і вислизає з кімнати. Він ходить тихо, наче великий кіт. Так, він схожий на великого хижого кота — своїми м"якими скрадливими рухами, в яких бринить прихована шалена сила, своєю нечутною ходою й лагідною посмішкою, за якою ховаються довгі гострі ікла хижака.
Тоді вже я зрозуміла, що ми з тіткою Розою втрапили, куди не чекали. І ці люди так просто не відпустять нас. Ніколи не відпустять.
— Розо, це дурниці, — стара випросталася в кріслі. — Куди ви підете? Згодна, я іноді буваю різкою, але я хочу вам обом тільки добра.
— Я вдячна за все, але…
— Гаразд. Роби як знаєш. Я вас не тримаю, у нас вільна країна.
Тітка Роза тоді не знала — нас не відпустили назовсім. Нам дозволили трохи прогулятися. Мабуть, це й досі триває, та тепер мені до цього немає діла.
8
Будинок вигулькнув перед нами, як стій та бач. Отаке моє щастя. Десь тут мають бути прадавні інкські міста, святилища й храми, а натомість серед лісу розкинувся будинок — такий собі мавзолей в іспанському стилі. Мабуть, хтось там, нагорі, вирішив, що досить з нас руїн.
—І що це таке?
— Будинок. — Луїс сідає на камінь. — Індіанці говорили, що в цьому будинку Педро тримає тих, хто був у літаку.
ebooksa