— Спробую…
— Та вже ж спробуй, інакше — я вмиваю руки.
— Послухайте, міс Величко, ви таки маєте нам дещо пояснити! — Брекстон трохи знизив тон. — Ці бандити дали нам зрозуміти, що їм потрібні саме ви. Саме вас вони шукали, розумієте? Що ви робите?!
— Виконую свої обов"язки. А потім піду звідси.
— Отак просто?
— Щось таке. Хто схоче піти зі мною, поводитиметься ґречно, як ні — мені ж легше. Затямте собі всі: жодному з вас я нічого не винна, тому…
— Вона тут! Сюди! Вона тут! Охороно!!
Це Меріон вибралась назовні й верещить, як недорізана. Мабуть, думає, що коли здасть мене, то її відпустять, ще й приплатять. Цікаво, нащо я їм знадобилась? Нінащо. Це брехня. Сучий син, що заварив цю кашу, сидить тут. Адже стюардесу було вбито. Якби не це, я б іще вагалась.
Раптом крик Меріон уривається. То Джейк наздогнав навіжену відьму й торохнув її по голові — або задушив голими руками, не знаю, та вереск припинився. Не впевнена, чи хтось прийде, бо за час свого перебування тут Меріон, далебі, всіх дістала. Я дивуюся, як вона, маючи таку прикру вдачу, дожила до такого віку — і навіть жодного разу бита не була. Мабуть, у неї таки справді багато грошей.
— Я допоможу.
Джейк і Брекстон підводять Луїса, китаянка підставила плече Едові. Ну от, умієте ж поводитись, як нормальні люди? То чого було комизитись і змагатися, хто вище насцить на стіну? Така вже в них, багатіїв, вдача.
— А ваша мати, Джейку?
— Хоче — хай іде, ні — то ні.
Слушна позиція. Як же треба було дістати бідолаху, що з усіх синівських почуттів у нього лишилося одне — бажання власноруч задушити неню! Не розумію: нащо народжувати дітей, щоб потім псувати їм життя? Чесніше зробити так, як колись зробила моя мати: не відчуваючи в собі материнського покликання, просто здала мене під опіку держави. У деяких випадках це — найкращий вихід.
— Я нікуди не піду.
Меріон уже очуняла й тепер люто світить одним оком — друге закриває гарненька гематома. Джейк одвів душу. За інших обставин я, може, засудила б його, та я трохи знайома з Меріон — досить, аби аплодувати йому стоячи.
— Ти завжди був нікчемою, як і твій батько, — нікчемою і залишишся. — Меріон тиче у Джейка сухим пальцем з облізлим манікюром. — Жоден з вас не втече, я буду рада, коли вас притягнуть назад. Тоді…
Що буде «тоді», я не чую, бо нагорі гримотять двері. Я чую, як кілька чоловіків спускаються до підвалу. Що, що робити?!
— Негайно назад, у камеру. Я замкну вас, а сама сховаюсь. А коли вони підуть…
Їм не треба двічі пояснювати. От тільки… Меріон.
ebooksa