— Меріон, я достатньо спостерігав очі цієї панянки. Запевняю вас…
— Запевняйте, скільки вам влізе, та я знаю, про що говорю. Вона хитра, вміє мінятися.
— А пан Краузе?
— Гадаю, і він також. І той їхній третій теж — я вам кажу, всі вони не люди. До речі, ваша дружина висне на шиї в того молодика, просто дивитися соромно. Вам би, Френку, слід звернути увагу на поведінку своєї половини. Добропорядна жінка не повинна так поводитись.
— Це зовсім не ваша справа, Меріон. Добропорядна жінка — це передусім хороша мати, а про вас цього не скажеш.
— Ви просто огидні! Усі ви!
— Взаємно, Меріон.
Я регочу. Господи, невже варто було так мозолитися з цивілізацією, коли її кінцевий продукт має такий непривабливий вигляд? Бачили таке? Я рятую їхні шкури, а вони оголошують мене нелюдською формою, оббріхують, сваряться між собою… Ну, потрахається Луїс із Керрі — що з того? Що це змінить у долі світу? Сонце на землю впаде?
— Керрі, йди сюди.
Брекстон не підвищує голосу, та Керрі зіщулюється, а очі Меріон зловтішно блищать. Я сідаю біля Луїса.
— Як почуваєшся?
— Гадаю, добре.
Він стискає мої пальці. Ні, любчику, ламай кінцівки китаянці, мені таке не до вподоби. Я вивільняю руку.
— Скільки нам іще йти?
— Думаю, завтра будемо в приміській зоні. Торі…
— Що?
— Нічого. Просто так. Ти ревнуєш?
— Чого б це? Можеш спати з ким хочеш, що мені до того? Ти розумієш, яку дурницю ви з Едом встругнули?
— Так. Але знаєш, що цікаво? Нас питали про тебе. Нас лупцювали і питали про тебе. Ти навіщось була потрібна їм. До зарізу потрібна.
— Я?!
ebooksa