Його тіло таке побите, Луїс такий самий, що мені казати? Самі собі знайшли халепу. А якби мене послухались… Ну, та це вже риторика. Не послухались і дістали прочуханки. Та ще тепер треба думати, як вибратися з цього осячого гнізда й витягти наших мимовільних супутників.
— Боляче?
— Ти питаєш із такою надією, що мене аж острах бере!
—І правильно, що бере! Я ж вас попереджала!..
Він змиває з себе кров і бруд, я роблю те саме з Луїсом. Його непритомність турбує мене. Він то приходить до тями, то знову провалюється в темряву — йому дісталось набагато більше. Добре, якщо минеться. Тут мусять бути ліки, я спробую щось знайти.
— Зараз пошукаю лікарський кабінет, там мусять бути медикаменти, тоді поповню запаси провіанту і знайдемо машину. Треба вибиратися звідси.
— Маєш план?
— Ти не повіриш, але таки маю.
…Знаєте, за який час починається трупне заціпеніння? Це залежить від багатьох чинників: температури повітря, розмірів тіла тощо. Педро задуб досить швидко, а чекати дванадцять годин, доки це минеться, я не можу.
— Джейку, чорт забирай, ти допомагатимеш мені чи блюватимеш?
Його просто вивертає, та все життя він звик коритися владній жінці, тому мій лютий шепіт його підганяє. Ми вмощуємо труп на пасажирському сидінні потужного джипа. Важкий труп, зараза, доки витягли його з підвалу, ледь не надірвалися.
— Ти що, трупів ніколи не бачив?
— Бачив, але не так…
— Суть та сама. Просто тут він, так би мовити, у дикому стані — без труни та квітів, але йому, гадаю, все одно. Усі ті умовності придумали живі, аби потішити своє почуття провини за те, що… Джейку, якщо ти не перестанеш блювати, я тобі в"язи скручу, мамію нещасний!
— Вибачте, міс Величко.
— Торі.
— Вибачте, Торі.
Ми повертаємось до покоїв Педро. Усі вже помилися, перевдяглись, а я надибала справжній скарб — медичний кабінет, де встигла зробити запаси ліків, а також комору, яку обнесла, як сарана. Якщо в нас усе вийде, то має вистачити всього.
— Зараз ми сядемо в машину і поїдемо звідси.
— Отак просто? — Меріон скоро захлинеться отрутою.
ebooksa