— Я досі гадав, що так. А тепер… я просто зневажаю тебе. Ти не була гарною дружиною моєму батькові, не змогла стати гарною матір"ю нам із Кейт, але це так схоже на тебе! Єдине, що ти вмієш добре робити, це вкорочувати життя всім, хто навколо тебе. Дідько тебе знає, мамо, може, ти просто генетична потвора, я не знаю. Але так, як було, більше не буде. Я не дозволю тобі далі руйнувати моє життя. Кейт зрозуміла це раніше, та я певен, у мене теж іще є час.
—Іти…
— Якщо ми виберемося звідси, я одружуся з Тарою і поїду в Детройт, мене запрошували викладати на тамтешню кафедру, та ти тоді мені не дозволила, тепер же все буде інакше. А зараз… ти можеш лишитися тут і лаяти мавп. Вони оцінять, я певен.
— Ти не посмієш!
— Гадаю, ти не маєш рації.
Вона безсило опускається на землю і плаче. Не знаю я, чим думають такі жіночки. Чомусь вони поводяться так, наче весь світ має обертатись навколо них, та в глибині душі впевнені, що не варті того. Гадаю, в них просто занижена самооцінка і вони вважають, що можуть утримати людей біля себе тільки шантажем і приниженнями. Це тому, що вони самі не люблять себе і не допускають, що інші можуть їх любити просто так — наприклад, як люблять матір за те, що вона — мати. Чорт, уся ця психологія мене втомлює. От я щиро переконана, що світ обертається навколо мене. І я маю докази цього. Я неперевершена.
— Луїсе?
— Я в нормі.
— Більш-менш. Ходімо. Пане Брекстон, ви…
— Не турбуйтеся мною. Я витримаю. Керрі, бери наплічник.
От і добре. Ми йдемо вгору, продираємося крізь зарості, ми поспішаємо, бо, може, вже зараз охоронці знайшли в підвалі трупи і тепер шукають свого шефа — гадаю, скоро таки знайдуть.
— Міс Величко, а ви знаєте, куди ми йдемо? — Брекстон наздогнав мене.
— На захід. Там мусить бути місто. Їхати ми не можемо — поки що. Поводьтеся тихо, досить балачок.
Керрі прилипла до Луїса, як сльота до плота. Краще за дружиною пильнуй, старий дурню, бо тобі виростуть роги. Я тоді видряпаю очі маленькій неповноцінній шльондрі… Чорт забирай! Чого це я?
10
— Запевняю вас, пане Брекстон, вона не людина. — Я чудово чую, стара, даремно ви завели цю розмову. — Вони всі троє не люди. Погляньте, ще кілька годин тому чоловіки були геть знівечені, а зараз і слідів того майже немає!
— Меріон, ви перебільшуєте.
— Ні, ні! Ви просто не бачили того, що бачила я!
— Гадаю, що бачив достатньо. Бойова підготовка міс Величко допомогла нам вирватись, але ваші закиди про…
— Як і всі чоловіки, ви не хочете помічати очевидного, хоч воно у вас під носом! Я дивилася їй в очі, і це не були очі людини. Це були очі ягуара!
ebooksa