— Так. І я питаю себе: навіщо? Я певен, що ти нам не збрехала, ти вперше в цих місцях. Але в мене було таке враження, що в тих хлопців до тебе давні рахунки.
Ед сідає біля нас і обіймає мене за плечі. Іншим разом я б його стусонула, та не зараз. Мені тепло від його дотику. Я сиджу поміж ними, і мені тепло й затишно. Не так, як біля тітки Рози, по-іншому, та все одно.
— Дивно. Адже на літак я потрапила випадково. Маю на увазі саме цей літак. Я мала сісти на пароплав, та щось там змінилось, і мені наказали їхати в аеропорт, знайти цей літак і сісти на нього. Я вмовляла шефа, та марно. Я, власне, не люблю літати.
— Чим він мотивував свій наказ?
— Ну, він сказав, що в тутешньому консульстві відкликали лікаря, і мене тимчасово відрядили туди, доки не знайдеться хтось достойніший.
— Он як…
— Що, Еде?
— Нічого. Тільки знаєш, Торі, там у консульстві є кілька лікарів, то чому така гарячка? Може, хтось хотів, аби
— Але навіщо?!
— Не знаю. Справа в тім, що я теж випадково потрапив на цей літак — мав прибути в Ла-Пас на ранок, а завдання дістав по обіді, квитків не було, тільки цей рейс — о шостій ранку. І недорого.
Так, цікаво. А решта?
— Містере Брекстон, скажіть, чому ви полетіли цим рейсом? Що вам у Ла-Пас?
— Дивно, що ви спитали. Але я відповім. Мені треба не в Ла-Пас, а трохи ближче — до Ліми, але туди легше дістатися по землі. Мене викликав телеграмою мій пасинок — потрапив у халепу, як завжди.
— Ви передзвонили, щоб дізнатися, що за халепа?
— Куди? Він, мабуть, заплатив комусь, аби дали мені телеграму. А дзвонити туди — пропаща справа. Квитків не було, тільки цей рейс.
— А ви, Меріон? Ви вже літали цим літаком?
— Звичайно, ні. Маю власного, але щось там зламалося, та мала летіти, бо моя дочка Кейт телефонувала і сказала, що лежить у лікарні… Що ви хочете цим сказати?
— Ви впевнені, що дзвонила ваша дочка?
— Звичайно, а хто ж іще? Вона працює в ентомологічних експедиціях, її цілком могло сюди занести. Власне, було погано чути.
— Але ви повірили, що то ваша дочка?
ebooksa