Код Катаріни

Засвітився інший монітор.

— Він зайшов в інтернет, — повідомив Гаммер.

У віконці з рухомим текстом з’явилася нова стрічка. Сусідній монітор показав прогноз погоди в Малвіку, у Сьор-Трьоннелазі.

— Малвік? — здивувався Гаммер. — Навіщо йому погода в Малвіку? Зібрався туди поїхати?

— Мартін колись там тимчасово жив, саме в час зникнення Катаріни. Працював на спорудженні тунелю і жив у робочому містечку, у вагончику.

На моніторі з’явилася стартова сторінка Google.

— Ми не можемо побачити, що саме він шукає, — озвався Гаммер. — Лише сторінки, на які заходить.

У маленькому віконці прокручувався текст. На великому моніторі з’явилася головна сторінка газети «Трьон-нер-Авіса». За якийсь час Мартін Гауґен перемкнувся на новини про зсув ґрунту на деяких ділянках шосе Е6, на південному схилі гори Ставшьоф’єлле.

— Ту дорогу він теж будував, — докинув Вістінґ.

Інші двоє поліцейських кивнули. Всі троє мовчки чекали, доки зміниться картинка на моніторі. Мартін Гауґен перейшов на сторінку газети «Адрессеавісен», у якій теж була новина про зсув. Проїзд по шосе обмежили, транспорт рухався тією ділянкою з повільною швидкістю. Невідомо, коли відкриють дорогу для нормального руху.

— Можна переглянути історію Мартінових переглядів? — поцікавився Вістінґ. — На які сторінки він заходив, скажімо, вчора?

Гаммер похитав головою.

— Для цього треба зайти в інтернет з його комп’ютера. Тут можемо лише спостерігати, на які адреси він заходить зараз. Щоб побачити інформацію на його комп’ютері, треба його «хакнути», а для цього ми не маємо відповідного обладнання.

— Гаразд, — Адріан Стіллер зняв зі спинки стільця свого плаща. — Ми можемо йти… Система функціонує, — він кивнув убік монітора. — Нічого надзвичайного не відбуватиметься, доки ми не натиснемо на Гауґена. Пропоную почати моніторинг з вихідних. Я поїду в Осло, але в понеділок повернуся.

Гаммер не мав нічого проти й вийшов з програми. Вістінґ раптом згадав, що має ще готувати піцу на вечерю, квапно вибачився і першим вискочив з лабораторії.

19

Пакет із закупами порвався, коли Вістінґ виймав його з багажника. Більша частина харчів випала й розсипалася на бруківці подвір’я. Пачка з борошном тріснула, і борошно стало клейким від дощу.

Вістінґ стиха вилаявся і почав підбирати продукти. Він сподівався встигнути додому до приїзду Тумаса. Однак синове авто вже стояло припарковане на вулиці. Тумас дванадцять років не мешкав тут, але досі носив у зв’язці ключів ключ від рідного дому, тож, мабуть, сам відчинив помешкання.

Вістінґ згріб продукти в оберемок і поніс до дверей, спробував відчинити їх кількома вільними пальцями, однак двері були замкнені. Він аж застогнав спересердя, поклав усе з рук на сходи, вийняв ключа. Заходячи досередини, озирнувся через плече й подумав, що Тумас, напевно, подався до Ліне й Амалії.

Уже виклавши закупи на робочий кухонний стіл, Вістінґ раптом згадав, що саме забув купити в крамниці. Дріжджі!