Код Катаріни

Він підійшов до кухонної шафки, понишпорив за сухими дріжджами й знайшов три пакетики. Довелося почепити окуляри, щоб відчитати термін придатності. Як він і думав, термін минув ще чотири місяці тому. Але не біда, просто дія цих дріжджів буде трохи слабшою. Можна всипати два пакетики замість одного.

Вийняв миску, вчинив тісто, а доки воно підходило, узявся смажити на сковорідці м’ясний фарш для начинки.

Вістінґ ще порався на кухні, коли прийшов Тумас з Ліне й Амалією. Він витер руки фартухом, обійняв усіх трьох по черзі. Тумас, коли пішов до старшої школи, став надто дорослим для ніжності, але ось кілька років тому сам виявив ініціативу — вітався з батьком широкими обіймами й міцними стисканнями. Це почалося після його першого відрядження до Афганістану. Загалом син побував там сім разів, був пілотом екстреної медичної авіації. Тобто він не брав безпосередньої участі в бойових діях, але набачився, на що здатна війна, більше, ніж будь-хто інший.

— Маю для тебе подарунок!

Тумас жбурнув у руки батькові м’який згорток. То була фірмова футболка міністерства оборони кольору хакі, з вишитим на лівому боці грудей написом «Капітан Вістінґ». Тумас мав військовий чин капітана, командував ескадрою, до функцій якої, серед іншого, входила підтримка з повітря сил поліції та спеціальних військ міністерства оборони. Вістінґ пишався сином. Він приклав до себе футболку — розмір саме на нього.

— Не певен, чи піца нині вдасться, — промовив він, піднімаючи рушник на мисці з тістом.

— Чому? — запитала Ліне.

Тумас підійшов з Амалією на боці, заглянув до миски. Тісто трохи піднялося, однак замало.

— Стоїть уже годину… Довелося дати протерміновані дріжджі, — пояснив Вістінґ.

— Усе буде добре! Я люблю тонку основу в піці, — заспокоїв його Тумас.

Вістінґ знизав плечима, розділив тісто навпіл. Ліне забрала Амалію до вітальні, а Тумас залишився на кухні, спостерігав, як батько розтачує тісто на дві бляхи, встелені провощеним папером.

— Пиво в холодильнику, — сказав Вістінґ.

Тумас взяв по пляшці собі й батькові.

— То що, розшифрував код? — запитав він.

— «Код Катаріни»? — усміхнувся Вістінґ і заперечно похитав головою.

Кілька років тому він просив Тумаса спробувати розгадати код. Уже не пам’ятав, за яких то було обставин, але добре пригадував, що «справа Катаріни» чомусь лежала відкритою на столі. Вони розмовляли про навігацію ще до ери GPS. Тумас тоді припустив, що цифри — це координати на карті, але він, на жаль, уже нічого не пам’ятав з того, що його вчили про картографію і навігацію.

Ліне зазирнула в прочинені двері кухні.

— Про що балакаєте?

— Нічого, що могло б тебе зацікавити, — віджартувався Вістінґ.

— «Справа Катаріни», — пояснив Тумас.