Код Катаріни

— Відар Арнтцен жив тоді в Осло, — сказав Даніель. — А це, мабуть, старий родинний маєток.

Вони ввійшли в схожий на готельну рецепцію хол, побачили на стіні панель з ґудзиками дзвінків. Відар, мабуть, побачив їх здалеку, бо з’явився відразу, як вони подзвонили. То був високий, худий дідуган зі пелехатою бородою. Під пахвою тримав невеличку теку для паперів. І зовсім не скидалося на те, що в нього щось негаразд з головою чи зі слухом. Старий провів їм коротку екскурсію, розповів про вигоди такого старечого дому.

— Все суперсучасне, — розповідав він. — Затишок і здоров’я для поважно дорослих людей, які вже не бажають мешкати самі в будинку з великим господарством. Мусите написати про це в газеті! Політики повинні замислитися, що, зі статистичного кута зору, такі спільноти сприяють довшому збереженню самостійності та якісного трибу життя літніх людей, ніж якби вони жили самотньо.

Відар завів гостей до великої спільної вітальні. Вони сіли на одному краю довжелезного столу.

— Є щось нове про дівчину? — запитав він, доки Даніель чіпляв йому мікрофон.

— Поліція поновлює слідство. Можливо, тепер їм пощастить більше.

— Через стільки років? — пробурмотів старий і похитав головою. — Відтоді, як вони приходили до мене, більше слідів не знайшлося.

Даніель подав знак Ліне, що можна починати.

— Чому до вас приходила поліція? — запитала вона.

— Не знаю, наскільки я можу бути відвертим. Поліція попередила мене, що все сказане між нами — таємниця слідства, і я не маю права нічого нікому розголошувати.

— То було давно. Ми маємо копії усіх рапортів і протоколів допитів, тож поліція сама, так би мовити, зняла зі справи гриф секретності, — заспокоїла старого Ліне.

— Отже, ви знаєте про «Сірих пантер»?

Ліне кивнула.

— Тому й прийшли до вас.

— Гаразд! Тоді я саме зібрав кількох стариганів, і ми організували спільноту людей похилого віку, щоб боротися за права пенсіонерів. Ми — «Гільдія сеньйорів», але нас прозвали «Сірими пантерами», так само назвали себе й викрадачі Надії Кроґ.

— А що цікавило поліцію?

— Про нас написала газета, але «сірі пантери» — це таке собі поняття, означення людей похилого віку, які ще доволі жваві й активні. Ми ж не мали жодного стосунку до викрадення, і поліція теж це розуміла.

Ліне зиркнула на Даніеля. Надто вже коротка історія, для передачі не годиться. І змісту катма.

— Розкажіть, що було далі, — попросила Ліне, намагаючись надати історії хоч якогось наповнення.

— Та нічого не було далі. Ото й усе… — стенув плечима старий. — Поліцейських було двоє. Запитали, чи я Відар Арнтцен, показали свої посвідчення. Я вже знав про Надію Кроґ з газет. Усі знали… Проте я не розумів, чого вони хочуть. Для мене то був справжній шок.