Лів замовкла, обдумуючи сказане.
— У кожному разі, ніколи не вірила в підозри поліції на самому початку. Ну, що Роберт наздогнав її і вбив. А потім з’явилися оті листи. Це ж означало, що хтось раніше замислив викрасти Надію, чекав на неї надворі й пішов назирці, хіба ні?
Ліне нічого на те не відповіла.
— Ви маєте спільні фотографії? — запитала вона за якийсь час. — Фото вашого класу, наприклад?
Ліне й Даніель рушили за господинею до іншої кімнати. Мікрофона з неї не знімали. Лів Гове вклякнула перед шафкою і досягла альбом.
— Ось вона!
Перегорнувши кілька сторінок, жінка показала на одне фото — випуск старшої школи. Надія Кроґ стояла в другому ряду. Фото зроблене за понад два роки до зникнення, але її легко було впізнати.
— Можна позичити? — попросила Ліне.
Лів Гове кивнула й вийняла світлину з альбому.
— Тут мають бути ще інші, — сказала вона, гортаючи сторінки. — Одна — де вона разом з Робертом.
— Можна вас сфотографувати?
Лів підвела очі від альбому.
— Мене?
— Так! Ось у цій позі, коли ви передивляєтеся фотографії.
Ліне вже вийняла з торбинки фотоапарата. Лів не заперечувала.
Вони позичили п’ять різних фото Надії Кроґ. На одній вона стояла поруч зі своїм коханим. Обоє з чогось сміялися. Надія — на весь рот, ледь задерши підборіддя. Мабуть, освітлення винне в тому, що очі Роберта, попри усмішку, здавалися дуже темними, майже грізними.
— Може, щось перекусимо перед зустріччю з тим типом з Червоного Хреста? — запропонував Даніель, коли вони сіли в авто.
Ліне зголодніла й радо погодилася поїсти. Вони поїхали в центр Порсґрюнна і зайшли в ресторан на Стурґата, де подавали комплексні обіди. Ліне замовила рибний салат з мідіями і креветками, Даніель — бургер.
— Оте про Еву з Робертом у ванній, треба викинути, — сказав Даніель. — Я розмовляв з Евою. Вона не хоче ані давати інтерв’ю, ані, щоб згадували її ім’я.
— Якось її таки треба подати, — заперечила Ліне. — Я можу зачитати уривок з її допиту й назвати якось інакше. Вона каже, що у ванній нічого не було, вони просто розмовляли.