Надворі не вщухав дощ. Ще й вітер здійнявся.
27
Мабуть, вітер змінив напрямок. Дощ навскоси шмагав вікна кабінету, відлунюючи в кімнаті. Монотонний гул.
Вістінґ сидів, схилившись над письмовим столом. Він розгорнув перед собою карту, де була відмічена літня хатинка Мартіна Гауґена, і спробував підтасувати числа з коду до місцевості. Два числа дали збіг з двома гірськими вершинами, але сенсу в ньому не було. Розгадка ховалася не там.
До кабінету зайшов Адріан Стіллер.
— Завтра пошлю техніка, щоб почепив маячок на його автомобіль, — сказав він, маючи на увазі Мартіна Гауґена. — Це надійніше, ніж відстежувати телефон, і контроль буде постійним. Щойно маячок опиниться на місці, і ми зможемо стежити за його пересуванням, зайдемо в помешкання і проведемо обшук.
— Таємний обшук, — уточнив Вістінґ.
— Він щось приховує, і я хочу з’ясувати, що саме, перш ніж ти почнеш його пресувати, — пояснив Стіллер і сів. — Якщо запідозрить, що ми його ведемо, може встигнути позбутися доказів. А я цього не хочу.
— От що такого, на твою думку, він тримає вдома, що могло б його викрити? — запитав Вістінґ.
— Хочу перевірити його комп’ютер.
— Складне завдання… У нього висять камери спостереження.
Стіллер звів догори брови. Вістінґ розповів йому про дві камери на будинку.
— Усе стає ще цікавішим, — пожвавився Стіллер. — А сигналізація є?
— Ні, сигналізації немає.
— Добре! Камери свідчать, що він удома щось ховає.
Вістінґові теж спадала до голови така думка, але він промовчав. Мартін Гауґен відчував потребу від чогось захиститися. І мова йшла не про литовських заробітчан.
Стіллер різко підвівся, підійшов до вікна.
— Я мешкаю он там, унизу, — озвався за мить, показуючи на новий готель у Сандені. — «Фарріс Бад», — а тоді змінив тему, запитав, не обертаючись: — Ти контактував з родиною Катаріни?
— В Австрії?
— Так.
ebooksa