Код Катаріни

— Мої батьки поїхали в літній будиночок, — почала вона. — Мені дозволили запросити друзів. Десятеро-дванадцятеро… Але прийшло значно більше, понад двадцять.

У матеріалах справи йшлося про тридцять двох. Поліція всіх допитала.

— Більшість з нашого класу, але були й кілька старших хлопців і серед них — Роберт.

Робертом Граном звали Надіїного хлопця. Він був на рік старший за неї, мав авто й посвідчення водія.

— Та нічого особливо й не відбувалося. Ми розмовляли, танцювали, пили, як на будь-якій забаві, ось тільки між Надією і Робертом розігралася невеличка драма.

— Що саме?

Лів Гове стенула плечима.

— До мене підійшла Надія. Вона ледь не плакала, важко було зрозуміти, що вона белькоче. Надія трохи перебрала, говорила невиразно й сумбурно, тільки й зрозуміла, що йдеться про Роберта й Еву. Раніше, у старшій школі, вони були парою, і ось Надія несподівано застукала їх у ванній.

Лів мимоволі обернулася вбік коридору, де виднілися двері до ванної.

— Там нічого між ними не було, принаймні вони так потім казали. Хай що, але Надія втекла з вечірки. Більше я нічого й не знаю. Купа люду, голосна музика, хаос, який важко втримати в полі зору. Ясна річ, мені варто було затримати її або вийти разом з нею, але хтось раптом розбив картину. Здається, Улав. Він гупнувся у стіну, і картина впала на підлогу. Скло висипалося з рами. Я кинулася прибирати, уся увага перемкнулася на завдану шкоду.

Розповідаючи, Лів Гове зняла руки з билець крісла й поклала, мов захищаючись, перед собою на коліна.

— Більше нічого не знаю, — закінчила вона. — Вранці зателефонувала її мама, питала, де Надія. А тоді все й закрутилося… Поліція і все решта.

— Опісля ви ще спілкувалися з Робертом? — запитала Ліне.

Лів Гове похитала головою.

— Говорила з ним відразу, як пішла Надія, сказала, що йому треба її наздогнати, але потім — ні. Мабуть, жодного разу більше його й не бачила. Тепер навряд чи й упізнала б.

— То Роберт того вечора таки пішов услід за Надією?

— Я цього не бачила. Але інші бачили.

Ліне поставила ще кілька запитань про загальний настрій на вечірці, щоб відобразити атмосферу молодіжного свята, таку знайому багатьом.

— Як гадаєте, що могло трапитися з Надією? — поцікавилася вона.

— Спершу всі подумали, що трапився нещасний випадок. Може, ішла потемки через ліс, упала зламала ногу чи ще щось. Але ж її так і не знайшли. Потім я припускала, що вона голосувала на дорозі або рушила додому пішки, і хтось її підібрав.