— Добре, — похвалив Даніель. — Опиши слухачам околиці. Це важливо, бо ж ми поблизу місця злочину.
Ліне кивнула й знову піднесла до губ мікрофона.
— Будинок стоїть на краю кварталу, під самим лісом. Зараз осінь, з дерев опало листя, тож внизу, десь за кілометр під нами, видно, як мерехтять води Айдангефьорду. Надія покинула товариство приблизно за пів години до півночі. Вона сказала, що йде додому. Найочевидніше припустити, що дівчина йшла в зустрічному нам напрямку, щоб дістатися головної дороги, а там або пройти п’ять кілометрів пішки до Гайстада, або дочекатися автобуса, або зловити попутне авто. Однак, куди поділася Надія, ніхто не знає. Це ми й хочемо спробувати з’ясувати.
Даніель задоволено кивнув і підкотився до будинку.
— Не вимикай диктофона, — попросив він.
Гілля розлогих фруктових дерев перехилялося через живопліт і звисало над вулицею. Двоє пташок дзьобали сало, підвішене в сіточці, і враз спурхнули й шугонули геть, коли хряснули дверцята авта.
До Ліне долинав глухий гул зі жвавого шосе Е18, яке пролягало відразу за лісом. їй спало на думку, що треба було б описати і цей гул, як ілюстрацію до пейзажу, але передумала.
Даніель подзвонив у хвіртку. Це він домовлявся про інтерв’ю. Ліне тримала мікрофон у правій руці, щоб на записі чутно було і звук дзвінка, і перші слова знайомства.
Лів Гове була блідою, стрункою і високою на зріст, з коротко підстриженим темним волоссям. Вона готувалася до зустрічі, запросила їх до столу у вітальні. Як очікувалося, жінка доволі скептично глянула на диктофон, хоча Даніель попередив її телефоном, що вестиметься запис.
— Ми використаємо лише окремі уривки з нашої розмови, — пояснив він. — Майже так само, як у письмовому інтерв’ю, коли цитують лише найважливіше зі сказаного.
Він почепив на груди господині маленький мікрофон, попросив її сказати кілька слів, щоб перевірити звук, і кивнув Ліне, що можна починати.
— Ким була Надія Кроґ? — запитала Ліне.
Літня жінка закотила очі, ніби не знала, з чого почати.
— Надія була Надією, — відповіла вона. — Добра й щира, хоча й не надто скромна. Вона багато говорила і, зазвичай, рубала те, що думала. Могла відверто сказати в вічі, що в когось, скажімо, огидний джемпер або щось таке. Була чесною в усьому.
Ліне кивнула, не хотіла уривати розповідь коментарями чи запитаннями.
— А ще вона була розумницею, — вела далі Лів Гове. — Добре вчилася. Надія мала намір вивчати комерційне право, щоб згодом працювати в батьковій фірмі.
Про все це Ліне вже читала в матеріалах справи. Даючи свідчення, Лів Гове ще називала Надію розпещеною, ревнивою кокеткою з вибуховим темпераментом. Ліне добре розуміла, чому Лів уникає цих негативних характеристик у публічному інтерв’ю. Ліне мала намір згадати про них у підсумку, коли складатиме загальний портрет Надії.
— Ще вона була вродливою, — додала на закінчення однокласниця. — Але це ви й самі знаєте. Бачили ж фото…
— Розкажіть про вечір, коли Надія зникла, — попросила Ліне.
Лів Гове нервово потерла долонями бильця крісла.
ebooksa