Потайна кімната

Вістінґ виразно глянув у вічі Ліне, даючи зрозуміти, що й це стане її завданням.

— Природно, що журналістка, котра намагається відкрити нові й невідомі сторони характеру політика, цікавиться: а яким же він був як дідусь?

— Здається, вони не спілкувалися, — завважила Ліне.

— Рита, очевидно, завагітніла від сина приблизно в той час, коли поцупили гроші, — сказав Вістінґ. — Принаймні вони двоє спілкувалася.

— Рита живе в Іспанії, — втрутився Мортенсен. — Уже три роки.

Він понишпорив у своїх паперах і подав їй папірець з адресою і номером телефону.

— Ти казав, ніби знайшов щось цікаве, — згадав Вістінґ.

Мортенсен кивнув.

— Я саме почав перевіряти коло знайомств Леннарта Клаусена з метою відсіяти зайве, гарантовано не пов’язане з грабунком. Кілька імен маємо від Акселя Скавгауга. Одне з них дуже цікаве. Чоловік, як виявляється, працював 2003 року на Ґардермуені в авіакомпанії «Menzies Aviation».

Вістінґ заходився перебирати теки Тюле, намагаючись розшукати потрібну, де йшлося про спроби ідентифікувати інформанта грабіжників, який працював в аеропорту.

— Ким?

— Точно не знаю, але одним із тих, хто обслуговував аеродром.

— Ім’я?

— Кім Вернер Поллен.

Вістінґ вів пальцем донизу списку.

— Його допитували, — Вістінґ натрапив на протокол допиту. — Під час нальоту його на роботі не було. Вісім місяців відпрацював на пів ставки. Завантажував і розвантажував літаки різних авіакомпаній, а також виконував усілякі технічні завдання.

— Щось у тому можемо накопати, — сказав Мортенсен.

— Де працює тепер? — запитала Ліне.

— Живе в Аскері, власник автозаправки. Одружений, двоє дітей, — відрапортував Мортенсен.

Ліне розкрила свій «мак».