Потайна кімната

— Про що ви хочете писати? — поцікавився Юнсрюд.

— Така собі проекція на виборчу кампанію, — на ходу вигадала Ліне. — Чому давні ідеали Робітничої партії, за які рятували ви з Клаусеном, важливі й на сьогодні.

— А конкретніше?

Він ніби її тестував.

— Про те, що держава загального добробуту, політики перерозподілу благ укупі з соціал-демократичними ідеалами дуже важлива для майбутнього Норвегії, — промовила Ліне, не вірячи власним вухам.

— Тоді, можливо, у середу? — запропонував Юнсрюд.

— Середа мені дуже пасує! А якби ви ще й прийняли мене в себе на дачі, у Хєррінґвіку, було б просто неперевершено.

— Можна й там. Чекатиму на вас о десятій.

Ліне подякувала, відпила великий ковток кави, занотувала дату зустрічі в телефонний календар. Батько не зрадіє, що треба ще п’ять днів чекати, але вона зробила все, що змогла. До того ж, вона не вірила, ніби розмова зі старим партійцем проллє світло хоч на щось.

Іще залишалося кілька хвилин до появи Генрієтте Коппанґ, тож Ліне зателефонувала Ульфові Ланде.

Головний інспектор відповів майже відразу.

— Даруйте, що не даю вам спокою, — попросила вона вибачення. — Мені треба було зібрати всі свої запитання докупи, а не видзвонювати щоразу, як з’являються нові.

— Не біда, — запевнив її Ульф Ланде.

— Це знову стосується насосної станції. Ви сказали, що виламали двері. А хто саме виламував, пам’ятаєте?

— Хтось із патрульних.

— Але хто конкретно, не знаєте?

— Якщо вас цікавить ім’я, то ні, не знаю. Я й сам не був там тоді. Чому таке прискіпливе зацікавлення?

— Просто розглядаю різні ракурси й різні підходи в сенсі техніки розповіді. Про це нічого немає в документах.

— Розумію… — промовив Ланде. — У цьому випадку йдеться про розподіл завдань між членами пошукової команди, суто адміністративний підхід.

— Що це означає?