Потайна кімната

— Покидав, у кожному разі, кляте життя, — вважала Генрієтте. — Його цькували, він був на брудній, мало оплачуваній роботі. Ні друзів, ні коханої, ні майбутнього…

Генрієтте ще відпила лате.

— Я спілкувалася з кількома його однокласниками. Родинні зв’язки теж не були бозна-якими міцними. Батько мав важку руку, мама страждала на психічні розлади.

— Гадаєш, він накивав п’ятами?

— Поліція не перевіряла списки пасажирів літаків чи поромів, — сказала Генрієтте. — Тоді саме відкрили Ересюннбруен, міст з Данії до Швеції. До Марбелли можна дістатися за 36 годин, ніхто тебе й не зупинить по дорозі. Хоч ми й живемо в комп’ютеризованому світі, нашпигованому електронікою і камерами відеоспостереження, усе ще існує можливість зникнути й почати життя заново. Треба лишень цього забажати.

— Однаково не все так просто, — засумнівалася Ліне. — Потрібні ж гроші!

— Твоя правда, — кивнула Генрієтте. — Більшість таких бідак, як він, купують квиток лото, сподіваючись на ліпші часи, та, можливо, йому несподівано до рук потрапили великі гроші, і він, не гаючи часу, чкурнув з країни. Можливо, тому його зникнення було таким раптовим?

Ліне зайорзала на стільці. Генрієтте Коппанг висловила гіпотезу, яка могла б бути дуже близькою до правди, але мала одну слабину: Симон Мейєр не мав грошей.

— І як такі гроші потрапили б йому до рук? — запитала вона, замість приводити свої контраргументи.

— Може, знайшов сховок грошей або наркотиків, — припустила Генрієтте, не завважуючи, що її припущенню бракує істотного елементу. — Я ж їздила на південь, — додала вона.

— В Іспанію?

— Мій співмешканець має житло у Малазі, у нас там є друзі, — пояснила Генрієтте. — Не забувай про два свідчення людей, які нібито бачили Симона там. Зголошувалися також і свідки, які бачили його в Осло. Хтось наче бачив його на залізничному вокзалі в Копенгагені, а хтось — у Марбеллі. Причому двоє різних людей. З огляду на те, що в Європі понад десять тисяч міст, такі свідчення у статистичному сенсі дуже цікаві, але не для поліції.

— Щось знайшла в Іспанії?

— Розмовляла з тими, хто стверджував, що бачив Симона, ба вони були того певні, але нічого не знайшла. Він міг податися далі, змінити зовнішність чи щось таке.

Ліне не мала великої довіри до іспанської гіпотези, але залюбки скористалась би одним із припущень.

— Скажімо, він знайшов наркогроші чи вліз у якусь кримінальну ситуацію. Хтось його на цьому застукав, відібрав гроші, а його самого позбувся?

Генрієтте Коппанґ задумалася.

— Кримінальна ситуація? — повторила вона. — Що ти маєш на увазі?

Ліне не хотіла розповідати про пограбування, принаймні ще не зараз.

— Ну, шантаж, здирництво, — сказала вона й миттю уявила собі, що могло відбуватися біля занедбаної насосної станції.