— Що тебе наштовхнуло на таку думку?
— Його ім’я згадувалося в одному анонімному повідомленні.
— Я теж, вочевидь, отримав ту саму анонімку, — зізнався Вістінґ. — Анонім надіслав її генпрокуророві.
Адріан Стіллер підтвердив, що йдеться про одну й ту саму записку.
— Щось у цьому може бути? — запитав він.
— Ми розслідуємо інший аспект справи, дотичний до Клаусена, — відповів Вістінґ. — Тут дещо виринуло, і ми змушені були розглянути взаємозв’язки.
— Виринуло? — перепитав Стіллер. — Як може щось виринути через прадавню анонімку? Що ти, власне кажучи, розслідуєш?
Вістінґ не мав для нього відповіді.
— Бернгард Клаусен мертвий, — з притиском промовив Стіллер. — Ідеться саме про це?
— Це не телефонна розмова…
Мортенсен обернувся до Вістінґа, почав прислухатися.
— Я можу навідатися до тебе, — запропонував Стіллер.
Вістінґ не бачив іншого виходу, як ввести Адріана Стіллера в склад слідчої групи.
— Так, не просто можеш, а мусиш навідатися, — сказав він. — Коли на тебе чекати?
— Я ще повинен спершу дещо з’ясувати. Скажімо, завтра? У суботу? Ви працюєте у вихідні?
— Завтра пасує, — підтвердив Вістінґ. — Приходь до мене додому.
— Буду о десятій ранку. Сподіваюся на присутність Ліне також.
В останньому реченні вловлювався саркастичний тон.
— Звісно, вона буде теж, — сказав Вістінґ і вимкнув розмову.
Мортенсен підвівся зі свого місця.
ebooksa