— Я відрапортував Ульфові Ланде.
— Усно?
— Пояснив свої дії. Чи він десь зафіксував мої пояснення, не знаю. Якби не те, що анонімка передана генпрокуратурою, ніхто, мабуть, на неї і не глянув би. Ми розслідували нещасний випадок на воді.
— Як думаєте, чому комусь захотілося написати на нього анонімку аж генеральному прокуророві?
Арнт Ейканґер розвів руками.
— Багато хто має якісь свої мотиви або приховані наміри зіткнути лобами політичних супротивників.
Адріан Стілллер забрав анонімку зі столу.
— Отже, політичний мотив, — промовив він.
— Клаусен сказав, що то просто непорозуміння, — наполягав Ейканґер.
— Яке непорозуміння?
— Час від часу, коли йому треба було подумати, він гуляв лісом понад Єршьо. Після смерті Ліси ходив на прогулянки частіше. Любив побути на самоті. У спокої… Бувало, залишав авто біля насосної станції. Клаусен вважав, що хтось міг його там бачити, але переплутати дні.
— Переплутати дні? Це ж як? Якого дня він там був?
— Якогось іншого.
— Але ж він увесь тиждень не залишав Осло… То коли встиг побувати біля станції своїм автом?
— Не знаю…
— Заждіть! Бернгард Клаусен сам зізнався, що бував на місці злочину, а ви навіть рапорту про це не написали і взагалі жодним чином не розслідували?
Глибока борозна пролягла через чоло Арнта Ейканґера.
— Не було ніякого місця злочину, — твердо промовив він. — Справу закрили, визнавши, що трапився нещасний випадок — хлопець потонув.
Певно, самовладанням і тихим, стриманим голосом він завдячував досвіду ведення політичних дебатів із оскарженнями та взаємними звинуваченнями.
— Ви справді збираєтеся витрачати на таке час? — Арнт підвівся з-за столу. — Бернгард Клаусен мертвий. Якщо ви поставили собі за мету очорнити його пам’ять, то я вам у цьому допомагати не буду.