— Адріан Стіллер, — пояснив Вістінґ. — «Давні й нерозкриті».
— Береш його до нас?
— Анонімка на Бернгарда Клаусена затесалася в давні документи справи про зникнення Симона Мейєра.
— Так чи так, довелось би його залучати до розслідування, — озвався Мортенсен. — Я отримав результати аналізу оригінальної анонімки, адресованої генпрокуророві.
Тюле озирнувся.
— Багато відбитків пальців, жодного не вдалося ідентифікувати. Можемо, звісно, взяти відбитки пальців у співробітників генпрокуратури, щоб виключити їх, та однаково не знайдемо відправника в поліцейській базі даних.
— Ой, здається, я вчуваю ще одне «але», — мовив Тюле.
— Еге ж… Конверт, — відповів Мортенсен. — Його відкрили ножем для паперу, а заклеювали язиком.
— Слина! ДНК?! — аж скрикнув Тюле.
— Маємо ДНК-профіль і маємо збіг, — підтвердив Мортенсен.
Вістінґ відчув, як кров шугонула жилами, він глянув на монітор комп’ютера позаду Мортенсена. Не вірив, що з анонімки пощастить хоч щось витягнути, але ось хоч натяк на результат.
— Хто? — запитав він.
— Імені не знаю, але є цікавий збіг у базі даних розшуку.
У базу даних розшуку вносять неідентифіковані ДНК-профілі з нерозкритих справ.
— Анонім — той самий чоловік, який використав презерватив у «справі Єршьо», — пояснив Мортенсен.
Аудюн Тюле не все допетрав, треба було йому пояснити.
— На майданчику біля занедбаної насосної станції, де зник Симон Мейєр, було знайдено вживані презервативи й чоловічі лобкові волосини.
— Це дає підстави для роздумів, — завважив Тюле.
— Він там був, — кивнув Вістінґ. — Анонім там був і щось бачив…
37
ebooksa