— Перевірила її дані?
— Вона працює на «Інсайдер».
— Телепрограма?
— У цьому й суть! Вона має контакти в кримінальному світі. Знає людей, котрі можуть щось знати.
— Але ж не можна отак відразу покладатися на чужу людину, — застогнав батько.
Ліне підвищила голос.
— А ось ти можеш і повинен покладатися на мене! З її допомогою ми просунемося уперед, а не будемо тупцювати на місці й теревенити з підстаркуватими партійцями. Вона — професіонал і знає, як використовувати інформаторів.
Вістінґ промовчав.
— Вона в жодному випадку не оприлюднить зв’язок зі «справою Єршьо», — вела далі Ліне. — Лише пустить поголос, ніби «Інсайдер» хоче зняти програму про пограбування.
Вістінґ наче трохи заспокоївся.
— Про Бернгарда Клаусена не проговорилася?
Ліне ображено глянула на нього, похитала головою.
— Довірся мені й відпусти, дай простір для дії, — попросила вона. — Ти ж інших не контролюєш до дрібниць!
— Інші — досвідчені слідчі, — заперечив Вістінґ.
— То ж твоя була ідея — залучити мене до роботи в групі! Дозволь мені скористатися власним досвідом, дозволь виконувати свою роботу так, як я це вмію.
— Вибач! Я лише боюся, що ти можеш припуститися помилки.
Вода в чайнику закипіла. Ліне налила окропу в горня, залишила на трохи вистигати, доки доливала заварку.
— Хочеш чаю? — запитала вона.
Вістінґ похитав головою.
— Ми точно знаємо, що гроші з хатини Клаусена — це всі вкрадені кошти? — запитала Ліне.