— Та ні, це радше рутинна процедура, — пояснив Стіллер. — Ми розмовляємо з усіма, хто давав свідчення, про всяк випадок. Хтозна, можливо, не всю отриману інформацію тоді перевірили. А ще у декого могла помінятися життєва ситуація, і те, в чому людина не посміла зізнатися 2003 року, вона наважиться сказати тепер.
Веґард Скоттемюр жестом запросив Стіллера сісти до столу й, перш ніж сісти самому, набрав у пляшку води.
— Ви мешкаєте самі? — запитав Стіллер, виймаючи з папки старий протокол допиту.
Господар ствердно кивнув.
— Пригадуєте свої тодішні свідчення?
— Приблизно… Я зазвичай бігаю повз з’їзд до насосної станції. Тоді пробіг трохи далі, щоб полюрити.
Стіллер підсунув йому через стіл протокол.
— Хочете переглянути?
Скоттемюр підсунув аркуш до себе, швидко перебіг очима заледве пів сторінки тексту, набраного на друкарській машинці. На допиті Скоттемюр ще розповів, у що був одягнений, яким маршрутом біг і коли повернувся додому. У 2003 році він мешкав у батьківському домі, займав помешкання на цокольному поверсі. Батьки могли б підтвердити його слова.
— Ви особисто знали полісмена, який вас допитував? Арнта Ейканґера?
— Знав, хто це, але не особисто. Усі більше чи менше знали співробітників місцевого поліцейського відділку. Тепер він став політиком!
— Так-так… — усміхнувся Стіллер. — Голосували за нього?
Скоттемюр теж усміхнувся.
— Не та партія, за яку варто голосувати.
— Може, ви ще йому про щось розповіли, але цього немає в протоколі?
Веґард Скоттемюр відпив ковток води з пляшки, похитав головою.
— Та ні, не думаю.
— А може, пізніше вам спало щось на думку, чого ви не згадали на допиті?
— Та про що там було розповідати, — Скоттемюр повернув Стіллерові аркуші протоколу.
Стіллер почувався трохи розгублено. Він був певний, що перед ним — анонімний автор записки і що буде зовсім неважко спонукати його в цьому зізнатися. Довелося поперти навпростець.
ebooksa