Потайна кімната

— Ви знаєте, хто такий Бернгард Клаусен?

— Звичайно!

— Того дня ви його бачили?

Скоттемюр глянув на протокол допиту.

— Я вже пояснив, що бачив, а чого не бачив, — відповів він.

Стіллер вагався, чи запитувати Веґарда про його сексуальну орієнтацію, однак передумав.

— При перегляді давніх справ ми завжди просимо причетних дати пробу ДНК, — сказав він натомість.

— Та я ніби й не причетний, — заперечив Скоттемюр. Стіллер усміхнувся, виймаючи пробірку з штапелем. — Ви перебували на місці зникнення Симона Мейєра. Тож ми хотіли б мати ваш зразок ДНК. Нові технології дозволяють тепер виявити те, чого не можна було виявити багато років тому, — пояснив він. — Ви ж не проти?

— Не бачу сенсу, — не погоджувався Скоттемюр.

— Ідеться про метод виключення з числа підозрюваних, — наполягав Стіллер, виймаючи штапель з ваткою. — Це дуже швидка процедура. Треба лише зволожити ватку вашою слиною.

Веґард Скоттемюр таки дозволив взяти пробу, виконавши всі інструкції Стіллера.

Адріран Стіллер встав з-за столу.

— Може, хочете щось додати, перш ніж я піду? — запитав він.

Скоттемюр поволі підвівся. Стіллерові здалося, наче він хоче щось запитати чи розказати, однак той лише похитав головою.

44

Перед шостою ранку Амалія причовгала в Лінину спальню і залізла в її ліжко. Ліне прокинулася і вже не змогла заснути знову. Ноутбук лежав поруч від учорашнього вечора. Вона розвернула його до себе, увімкнула і почала перечитувати протоколи допитів Арнта Ейканґера. Свідчення майже не відрізнялися між собою ні за змістом, ані за формою викладу. Допитані чоловіки розповідали про свої пересування і про те, що бачили. Найближче до місця, яке всіх цікавило, перебував бігун на ім’я Веґард Скоттемюр, він спустився за малою потребою на 15–20 метрів нижче насосної станції, і сталося це незадовго до сьомої вечора. Протокол закінчувався наданням інформації, що мешкав він у будинку батьків, займав цокольний поверх і що батьки можуть підтвердити його слова, — отже, холостяк.

У персональних даних значилося, що Веґард Скоттемюр 1971 року народження. Значить, підрахувала Ліне, на момент зникнення Симона Мейєра йому виповнилося 32 роки. На підставі даних на цього чоловіка вона поставила його на чолі списку потенційних анонімів.

О восьмій Амалія почала крутитися, прокидаючись. Вона обидві встали й разом поснідали. Наступні кілька годин Ліне намагалася поприбирати в домі, та Амалія вішалася на неї, весь час заважала. Ліне спробувала зацікавити її іграшками в дитячій, забавити чимось, але доня вперто падала на підлогу й влаштовувала істерику, молотячи ногами. Спершу Ліне накричала на Амалію, а потім збагнула, що насамперед їй самій треба опанувати себе й заспокоїтися. Ліне почала писати статтю про важкий дитячий віковий період, де сфокусувалася на позитивах виховання дитини з сильною волею, але так і не дописала до кінця.

З наближенням зустрічі з Генрієтте Коппанг Ліне дедалі більше нервувала. Вона не сумнівалася, що Генрієтте зуміє добути корисну інформацію, але їй кортіло самій порозмовляти з інформатором, поставити свої запитання, отримати відповідь саме на те, що цікавило її. До того ж, Ліне любила мати над усім контроль.

Ближче до одинадцятої вони з Амалією спакували наплічник для прогулянки: поклали пляшечки з соком, пачку печива й два банани. Виходячи з дому, Ліне ретельно перевірила, чи замкнені вікна й двері. Потім посадила Амалію в дитяче сідельце й повела велосипед за кермо повз будинок батька, угору вулицею. А звідти вже дорога пролягала вниз майже до самого Ставерна.