І Ліне розповіла про свою зустріч з Кімом Вернером Полленом.
— Звідки їм було знати, що ти працюєш зі справою?
В авті, повертаючись з Осло додому, Ліне всю дорогу обдумувала різні варіанти.
— Хтось, із ким я спілкувалася, мусив бути безпосереднім учасником пограбування. Або Генрієтте розповіла про мене своєму інформаторові.
Вона переслала Вістінґові фото портретного інтерв’ю з Александером Квамме, щоб усі могли подивитися його на батьковому планшеті.
— Через це інтерв’ю їй може загрожувати небезпека, — стрепенувся Тюле. — Ти розмовляла з нею сьогодні?
Ліне похитала головою.
— Саме телефонувала їй, коли на мене напали.
— Спробуй іще раз, — порадив Стіллер.
Ліне набрала номер Генрієтте, але й цього разу ніхто не відповів.
— Хіба вона не передзвонила б тобі, побачивши пропущений дзвінок? — запитав Стіллер. — Востаннє ти їй телефонувала дві години тому.
Ліне написала коротке повідомлення з проханням озватися.
— Вона може бути чимось заклопотана, — промовила Ліне, але погамувати свій неспокій не могла. — Що я можу їй казати, а чого ні?
— Ми змушені її застерегти, — відповів Вістінґ. — Може, сказати, що твоє джерело в поліції повідомило, що Александер Квамме був ключовою фігурою у першому розслідуванні пограбування у 2003 році.
— Так, це не секретна інформація, — погодився Тюле. — 3 ким іще ти розмовляла про грабунок?
— Ні з ким. Лише про Симона Мейєра.
Мортенсен зручно вмостився на стільці й спробував підсумувати.
— Якщо напад на Ліне має дотичність до нашої справи, то ми не знаємо, до якої саме: пограбування чи зникнення.
— Обидві взаємопов’язані, — встряв Тюле.
— А про зникнення Симона з ким розмовляла? — запитав Стіллер.
ebooksa