Три жінки водночас кивнули.
— Мова йде про Оскара Тведта…
Доглядальниця не стримала здивованого зойку.
— Таж він вегетує, а не живе, — запротестувала вона. — Цей стан триває уже понад десять років.
— Нам відомо, — відповів Стіллер. — Однак загроза реальна. Не маю права розголошувати подробиці, та ми мусимо вдатися до запобіжних заходів.
— Яких саме?
— Посадимо тут двох охоронців до з’ясування ситуації.
Адвокатка нахилилася вперед.
— А чи не було б доречніше вивезти пацієнта в безпечніше місце? — запитала вона, поправляючи на носі окуляри.
— Ми вважаємо такий крок нерозважливим і навіть зайвим стосовно Оскара Тведта. Тут його дім, тут він має щоденний медичний догляд.
— А безпека персоналу та інших пацієнтів? — запитала головна лікарка. — Решта тутешніх пацієнтів літні люди, які страждають на деменцію. Порушення звичного режиму може негативно вплинути на їхній стан.
— Це також взяли до уваги, — запевнив Стіллер. — Ми розраховуємо, що все залагодиться буквально за два дні.
Вістінґ відчув вібрацію телефона в кишені. Вийняв його, глянув на монітор — Ліне. Ліне може зачекати…
— Як відбуватиметься нагляд? У практичному сенсі? — поцікавилася доглядальниця. — У нашому пансіонаті постійно бувають відвідувачі.
— Наші люди будуть тут у ролі відвідувачів, — пояснив Стіллер. — Палату Тведта обладнаємо відеокамерами, на випадок, якби щось трапилося.
— Ви зніматимете наш персонал за роботою? У його палаті? — вражено запитала доглядальниця.
— Це проблема?
Доглядальниця промовисто промовчала.
— Поліцейські чергуватимуться.
Місцева адвокатка підняла вгору руку, мовби від чогось його застерігаючи.
ebooksa