Ліне написала список. Імен було не так уже й багато. Окрім Генрієтте, брат Симона Х’єль Мейєр і колишній старший інспектор Ульф Ланде.
— Єдині безпосередньо не причетні — Томмі Плейм та Кім Вернер Поллен.
— Я приглянуся до них ближче, — пообіцяв Тюле.
Задзвонив телефон Стіллера, він підвівся і вийшов з кімнати.
— І ти ще вела розмови з різними людьми про Бернгарда Клаусена, — уточнив Мортенсен.
— Лише з однопартійцями, з Едель Голт і Ґюттормом Геллевіком. Ще маю домовленість з Трюгве Юнсрюдом у середу.
Аудюн Тюле підвівся.
— Мені треба повернутися в готель, — сказав він. — Усе, що досі відбулося, нам на руку. Ці типчики залягали на дні багато років і встигли повірити, що і пограбування, і зникнення Мейєра давно забулися. Копирсаючись у їхньому мурашнику, ми їх лякаємо й змушуємо вийти на денне світло. І це добре! Таких легше упіймати, коли вони в русі.
Стіллер закінчив телефонну розмову й повернувся до нарадчої кімнати.
— Телефонували з в’язниці в Галдені, — повідомив він. — Адвокат Гарнеє зустрівся з підзахисним за чверть четверта. Щойно поїхав…
Тюле глянув на годинник.
— Майже три години… — прокоментував він. — Було ж їм про що поговорити!
Знову задзвонив мобільний Стіллера. Цього разу він уже не виходив, відповідав лаконічно, лише «так» і «добре».
— Підставні полісмени вже на місці, у пансіонаті. Камери інсталювали. Бездротові… Можемо вести спостереження звідси, якщо захочемо.
— Я мушу забрати Амалію, — втрутилася в розмову Ліне, відсуваючи стілець.
Вістінґ викликався забрати дівчинку.
— Та ні, все добре. Я сама… — запевнила батька Ліне.
Стіллер повернув їй ключі від автомобіля. Виходячи з будинку, Ліне ще зазирнула до ванної, подивилася на себе в дзеркало. Шкіра посиніла, майже почорніла під лівим оком.
Софія з дівчатками гуляла в садку. Амалія кинулася їй на шию. Ліне взяла донечку на руки.
— Що сталося? — стривожено запитала Софія.
ebooksa