Потайна кімната

— Мамо! — вередувала Амалія.

На щастя, вона не помітила мертвого кота.

— Уже йдемо!

Ліне підштовхнула дівчинку поперед себе на вулицю, так і не зачинивши двері до помешкання.

54

Вістінґ завмер на порозі.

— Що трапилося?

Ліне озирнулася через плече.

— На моїх дверях висить мертвий кіт, — відповіла вона, задихаючись.

Вістінґ відступив набік, пропустив досередини доньку з внучкою.

— Що ти сказала? — перепитав він.

Ліне простягнула йому малюнок Амалії. Вона намалювала котика з допомогою мами. «Зайва цікавість убила кота». То був англійський вираз на норвезький манер: «Curiosity killed the cat».

— Кіт… Той, що з ним бавилася Амалія. Хтось убив його, — пояснила Ліне.

З підвалу піднялися Мортенсен і Аудюн Тюле. Вістінґ показав їм малюнок.

— Отже, вчорашній напад таки не був випадковий, — промовив Тюле. — Їм кортіло дізнатися, що ти знайшла, а тепер бояться того, чого ти ще накопаєш.

— Я просто пішла з дому, — сказала Ліне. — Двері там відчинені. І кіт висить на клямці.

— То вже справа Мортенсена, — заспокоїв її Вістінґ.

Мортенсен кивнув і вийшов з дому.

— Ти звертався до служби охорони? — запитала Ліне. — Мені потрібна сигналізація. Той малюнок висів у кімнаті Амалії. Хтось прокрався у наше помешкання. Хтось побував у кімнаті Амалії.

Надворі завівся фургон Мортенсена. Вістінґ обережно відклав малюнок — ану ж, там збереглися відбитки пальців чи ДНК.