— Взяли і йдуть далі. Є вже чутки, що в Росії революція, царя мали скинути. Але то, здається, неправда.
— Чому? Можливе. Адже там недурно працювали анархісти.
— Друже! То було б гарно… Тільки треба, — додав по хвилі,— щоб ми всі, як один, голосилися до війська, і бити, скілько влізе.
— Чому до війська?! А стрільці?
— Е, брате! Що то стрільці? Кажуть, що збираються десь там піді Львовом. Але то самі просвітителі. Мають за військом іти, робити пропаганду на Україні.
— То не є зле! — сказав Зварич. — 3 того може бути більше хісна для нас, як з чого іншого.
— Тобі, хіба, так здається. Певно, що й пропаганда має значення, але перше треба здобути терен для неї.
— Вони собі здобудуть.
— Хто? Стрільці?! їх не дадуть до лінії. Вони мають іти позаду і просвічувати.
Останні слова вимовив Росович якось згірдливо. Ледве замітна насмішка переповзла через його бліде серйозне обличчя.
— Я йду до війська, — говорив дальше. — Хочу зі зброєю станути проти москалів. А ти?! — звернувся до Петра.
— Я… бачиш… ще не знаю. Але коли воно справді так, то піду з тобою.
— Знаменито! — вдарив його по плечу Росович. — Там вже кількох наших зголосилося. Зложимо компанію і гайда!..
На тому слові попроїдав Зварича. Стиснув йому сильно руку і пішов швидкою, веселою ходою.
Зварич довго дивився йому вслід. Не міг з дива вийти, що таке сталося з отим спокійним, поважним Росовичем. Змінився зовсім, мов не той став. Бувало, йшов вулицею помалу, звісивши задуману голову. А тепер?! Голова догори, плечі вирівняні, уста якогось марша посвистують.
— Невже ж це війна?! — сумнівався Зварич. — Невже ж вона перероджує людей, зміняє характери?
Вперше прийшлось йому над тим застановитися, і вперше побачив, що в тій великій події є ще щось іншого, крім гуку пальби, вигуків наступаючих і стогону ранених…
***
Сонце вже докочувалось до обрію, як вернув у Бужани. Радий був, що везе зі собою знову цілу в’язку новин, якими обдарує і своїх, і Керницьких.
Саме переїжджав місток, що перекинувся через річку, як із-за закруту показалися перші ряди якогось кінного відділу. Зварич під’їхав ще кількадесят кроків і пристанув біля гуртка селян.
ebooksa