Могили ввесь час так чомусь і не видко. Десь далеко таки забрався Тарас Григорович на спокій од свого ревучого Дніпра.
Молодь повставала і незабаром вишикувалася запорізькою сотнею на березі. Хтось заспівав і військова українська пісня, що її підхопив хор голосів, полинула до круч.
Це зробило таке вражіння в цьому оточенні, що ніби з гір вийшла сотня легендарних запорожців.
Молодь стрункими вишикуваними лавами пішла вздовж берега.
Вдивлятися в обрій! – заболіли очі.
Пароплав попихкав і одвалив. Праворуч назад побігли кручі одна дивовижніша за одну.
Все так само вдивляєшся, шукаючи могили.
Нарешті, далеко на кручах поміж тополів бачиш гостроверху білу колонку.
Це і є пам’ятник на могилі Тараса Григоровича Шевченка.
Колонка своєю білістю та стрункістю сперечається з тополями, але тополі швидко оточують її своїм танком, ніби всі вони танцюють старовинного менуета, і колонка зникає з очей.
Одразу стає якось легше, але напівзадоволена цікавість з новою силою хапає за очі.
Кручі сунуть одна дивовижніша за одну.
Ось випливає височенна круча, вона над самою водою, і тепер зовсім не дивуєшся своїм екстравагантним бажанням.
Згадуєш якогось вірша і справді хочеться збудувати на самому шпилі такої кручі палац у стилі Растреллі з усіма напівсимволістичними причандалами. Цей замок мав би Дніпра надзвичайний вигляд і весь відбивався б воді.
Такі екстравагантні думки раптом перетинає бренькіт бандури, і тихий молодий голос співає славу Шевченкові, його могилі, Дніпру та кручам.
Підходиш ближче й бачиш якусь людину в солом’яному брилі, в українській сорочці з краваткою.
Вітер ворушить рудими, довгими козацькими вусами, очі заплющені. Це сліпець. Він співає й перебирає пальцями звучні струни бандури.
Раптом він скінчив співати і розплющує очі. Ви здивовані й збентежені, на вас дивляться до неймовірности блакитні, хитруваті очі. Ви бачите перед собою молоде свіже обличчя, театрально підроблене під старовину.
Це якийсь молодий бандурист, аматор старовини та етнографії.
Грошей він не бере, а во славу Шевченка та України щодня не досипає, бо їде пароплавом од Канева до першої зупинки, виконуючи доброхітно обов’язки пропагатора та співця, боячись, щоб слава цих круч не вмерла.
ebooksa