Підходжу й питаю співця:
– А де ж тая знаменита могила, що про неї так багато говорять?
– А вже проїхали, – відповідає він молодим голосом. – Оце вона була в тому місці, де я співав!
Він звичайно співав досить довго і його відповідь звучить химерно.
Хіба можна довжиною пісні визначити місце навіть і великої розмірами могили?
– Я вас, громадянине, слухаю з самого початку, але могили так і не бачив…
Це дуже обурює напівтеатрального барда. Він ображено відповідає:
– Тоді ви, мабуть, проспали, добродію!..
«Ну, звичайно, – думаєш собі, – старалась, старалась людина, співала, а цей чудак нічого й не бачив…»
А далі все так само кожна круча заохочує збудувати на ній палац у стилі Растреллі…
Пароплав знову починає ритмічно заколисувати і несамохіть співаєш старовинних пісень.
Міркування про кактуси та вербу
Нарешті, день. Сонце підвелося високо і вже пече. Навіть хмари полошать свої білі вітрила у воді Дніпра.
П’єш сельтерську і не задовольняєшся, – так і хочеться стрибнути з пароплава в швидку й прохолодну течії ріки.
Пароплав іде по стовпах. Ось він кар’єром мчить на червоний стовбець, ніби хоче його протаранити, ось вік раптом завертає і вже мчить на такий же, але білий стовбень.
Правий берег – стовбець червоний, лівий берег – стовбець білий.
Сьогодні неділя і на кожній пристані пароплав зустрічають гуртки парубків та дівчат.
Дівчата, не зважаючи на спеку, ходять у теплих кількох спідницях та кохтах. Це із здивованням ще раніш помітив Петро Пустовійт.
– Уявіть собі, вони одягають по три спідниці в таку спеку, а рибалки, що живуть коло води, ніколи не купаються, – сказав він.
Те, що рибалки не купаються, після аналізи стає зрозумілим. Це професія. Лікарі – хорі, шевці без чобіт, а рибалки, що завше живуть коло води, не купаються.
ebooksa