Безтурботний

— Валле Беткер, її дід. Йому зараз вісімдесят п’ять, він власник трьох багатоквартирних будинків у центрі. Минулого літа у нього знайшли рак легенів, і відтоді йому стає все гірше. Внуки його успадкують по будинку кожен.

Наступне питання вирвалось у Харрі чисто інстинктивно:

— Кому тепер дістанеться той будинок, що повинна була успадкувати Стіне?

— Іншим внукам. — У голосі Гретте почулися гидливі нотки. — А зараз ви, певно, почнете перевіряти, чи є у них алібі?

— А що, Гретте, по-вашому, варто було б? — у свою чергу запитав Харрі.

Гретте хотів відповісти, але, зустрівши погляд Харрі, передумав і прикусив нижню губу.

— Пробачте, — сказав він і провів рукою по волоссю, що ледве почало відростати. — Зрозуміло, мені б слід було радіти, що ви перевіряєте всі версії. Просто все це здається абсолютно безнадійним. І безглуздим. Адже якщо ви його і схопите, ніхто і ніщо не поверне мені того, що я втратив. Навіть якщо б його засудили до смерті. Позбутися життя — це ще не найстрашніше, що може статися з людиною. — Харрі вже знав, що за цим буде. — Гірше — позбутися того, в ім’я чого ти живеш.

— Гаразд, — сказав Харрі, підводячись. — Ось вам моя картка. Телефонуйте, коли щось пригадаєте. Можете також звертатися до Беате Льонн.

Гретте вже знову відвернувся до вікна й не бачив простягнутої йому картки; Харрі довелося покласти її на стіл. За вікном потемніло. їхні прозорі відображення у склі були схожі на примари.

— У мене таке відчуття, що я його бачив, — сказав Гретте. — По п’ятницях я прямо з роботи вирушав до спортцентру «САТС» на Спурвейс-гате грати в сквош. Мій партнер не з’явився, і я пройшов до тренажерної зали — потягати тягарі, покрутити педалі, ну і таке інше. Але в цей час там завжди стільки народу, що доводиться постійно стояти в чергах.

— Знаю, — кивнув Харрі.

— Коли Стіне вбили, я був там. У трьох сотнях метрів від банку. Чекав своєї черги в душі, щоб поїхати додому і зайнятися вечерею. Я завжди готував вечерю по п’ятницях. Я полюбляв дожидати її. Любив… чекати. Не всі це полюбляють.

— Що ви мали на увазі, коли сказали, що бачили його? — запитала Беате.

— Я бачив, як повз мене в роздягальню пройшов чоловік. На ньому було щось чорне, вільне. Комбінезон або щось на зразок цього.

— А лижна шапочка?

Гретте похитав головою.

— Може, кашкет? — припустив Харрі.

— В руках у нього була якась шапка. Може, і лижна. А може, кашкет.

— А обличчя… — почав було Харрі, проте Беате його перебила:

— Якого він був зросту?