Безтурботний

— Не знаю, — знизав плечима Гретте. — Звичайного. Що це означає? Ну, може, метр вісімдесят.

— Чому ви нам раніше цього не сказали? — запитав Харрі.

— Тому. — Гретте вперся пальцями в шибку. — Тому що, як я вже сказав, це було всього лише відчуття. Це не він, я знаю.

— Звідки така упевненість? — здивувався Харрі.

— Кілька днів тому сюди приходили двоє ваших колег. Обох звали Лі. — Він різко обернувся до Харрі: — Вони що, родичі?

— Ні. І що вони хотіли?

Гретте відсмикнув руку. Скло навколо плямочок, залишених пальцями, запітніло.

— Вони хотіли перевірити, чи не була Стіне у змові з грабіжником. І вони показували мені фотографії пограбування.

— І?

— На фотографіях на чорному комбінезоні не було ніяких міток. А у того, що я бачив у спортцентрі, на спині були великі білі літери.

— А що за літери? — запитала Беате.

— П-О-Л-І-Ц-І-Я, — по літерах вимовив Гретте, стираючи зі скла плями від пальців. — Коли я потім вийшов на вулицю, то почув поліцейські сирени з боку Майорстюа. Пам’ятається, мені тоді спало на думку: дивно, що грабіжникам удається вислизнути, коли скрізь так багато поліції.

— Зрозуміло. Чому ви впевнені, що подумали про це саме тоді?

— Не знаю. Може, тому, що хтось поцупив у мене ракетку для сквоша просто з роздягальні, поки я був у залі. Потім я подумав, а чи не грабують це банк Стіне? У голову завжди лізуть різні такі речі, коли мізки нічим особливо не зайняті, правда? Потім я поїхав додому і почав готувати лазанью. Стіне любила лазанью. — Гретте спробував усміхнутися. З очей його знову потекли сльози.

Щоб не бачити, як плаче дорослий чоловік, Харрі зупинив погляд на аркуші паперу, де Гретте щось писав у момент їх приходу.

— Ви за останні півроку знімали великі суми з банківського рахунку. — Беате говорила жорстко: у голосі звучали металеві нотки. — Тридцять тисяч крон у Сан-Паулу. На що ви їх витратили?

Харрі з подивом подивився на неї. Здавалося, те, що відбувається, нітрохи її не зворушує.

Гретте всміхнувся крізь сльози:

— Ми із Стіне відсвяткували там десятирічний ювілей весілля. Вона взяла відпустку трохи раніше і поїхала туди за тиждень до мене. Ми вперше не бачилися з нею так довго.

— Я запитала, на що ви витратили тридцять тисяч крон у бразильській валюті, — не вгамовувалася Беате.