І не лишилось жодного

Потонули народи в ямі, котру викопали; у сітях, котрі приховали вони, заплуталася нога їхня. Пізнали Господа за судом, котрого Він звершив; злочинець спійманий учиненим руками своїми. Завернуть нечестиві до пекла3.

Її вуста зімкнулися. Вона закрила Біблію.

Піднімаючись, пришпилила біля шиї брошку з жовтого кварцу й спустилася на вечерю.

Розділ третій

I

Вечеря підходила до кінця.

Страви були смачні, вино неперевершене, Роджерс чудово прислуговував.

Настрій у всіх покращився. Вони вже розговорилися і навіть зачіпали особисті теми.

Суддя Ворґрейв, розм’якнувши після відмінного портвейну, розважав байками, не зраджуючи своєї саркастичної манери, лікаря Армстронґа та Ентоні Марстона. Міс Брент розмовляла з генералом Макартуром, у них виявилося кілька спільних друзів. Віра Клейторн розпитувала містера Девіса про Південну Африку. Містер Девіс дуже добре володів цією темою. Ломбард прислухувався до їхньої розмови, і його очі звужувалися. Час від часу він обводив очима інших гостей, вивчаючи їх.

Ентоні Марстон раптом сказав:

— Які чудернацькі ці дрібнички, правда ж?

Посеред столу на круглій дзеркальній таці стояли невеличкі порцелянові статуетки.

— Солдатики, — сказав він, — Солдатський острів. Цікава ідея.

Віра нахилилася вперед.

— Цікаво, скільки їх? Десять?

— Так, саме десяток.

Раптом Віра вигукнула:

— Так цікаво! Існує дитяча лічилка про десятьох солдатиків. У моїй кімнаті цей вірш висить у рамці над камінною поличкою.

Ломбард сказав:

— У моїй кімнаті теж.