Коли ви читаєте його книжку, перед вами розкривається дивний світ, у якому мешкає Сіґел. Під час оперування пацієнтів під наркозом «я прошу пацієнтів [які перебувають під наркозом] не кровоточити, коли здійснюватимуться відповідні втручання»,— стверджує він (с. 49). У його світі померлі пацієнти повертаються у вигляді птахів (с. 222), існують неназвані країни, у яких люди доживають до ста років (с. 140) і (найкраще) люди з достатньою духовністю не тільки успішно долають рак, але й можуть водити машини, які ламаються в інших водіїв (с. 137).
Це відносно безневинні нісенітниці, і знавців історії може навіть порадувати той факт, що серед нас досі живуть люди зі світоглядом середньовічних селян. Однак коли Сіґел зосереджується на основній темі своєї книжки, це вже набуває масштабу страшенно серйозної проблеми. І не важливо, наскільки часто він намагається зняти з себе всю відповідальність, говорячи, що не прагне викликати в людей почуття провини, основні тези книжки такі: (а) рак можуть викликати психосоціальні чинники; (б) рак (або будь-яку іншу хворобу, наскільки я зрозумів) можна вилікувати, якщо пацієнт має достатньо відваги, любові та сили духу; (в) якщо пацієнт не одужує, в нього бракує вищеперелічених чудових якостей. Як ми вже переконалися, динаміка раку не залежить від цих речей, і лікар не повинен переконувати важкохворих людей у протилежному.
У його книжці повно описів людей, які захворіли на рак через свою замкненість і недостатню духовність. Він розповідає про одну жінку, яка була незадоволена своїми грудьми:
Звичайно, ті, хто мають достатньо відваги, любові та сили духу, здатні перемогти рак. Інколи Сіґел навіть завдає читачам прочухана. Так, на сторінці 108 він радить важкохворим подумати, чи не прагнули вони захворіти, тому що люди виховані так, що сприймають хворобу як винагороду, аргументуючи це на с. 110 тим, що в лікарню надсилають квіти та листівки. Інколи Сіґел висловлюється навіть різко на адресу особливо норовливих онкохворих. Одній жінці заборонили малювати щось, що їй сказав Сіґел, прикро вражені її поганим умінням малювати. «Я запитав [її], як вона збирається подолати рак, якщо в неї навіть бракує сміливості створити малюнок» (с. 81). Я думаю, ви здогадуєтеся, хто буде винний, якщо ця жінка, зрештою, помре.
Але якщо пацієнт виправляє всі свої проблеми у спілкуванні та дотримується програми лікування, з ним на кожному кроці починають відбуватися чудеса. Один пацієнт майстерно оволодів техніками візуалізації і вилікувався від раку, артриту і на додачу позбувся імпотенції, яка дошкуляла йому останні двадцять років (с. 153). Про іншу пацієнтку Сіґел написав так: «Вона обрала дорогу життя і поки сама зростала, її рак зменшувався» (с. 113). До вашої уваги пропонується також такий діалог (с. 175):
Отже, вочевидь, люди, які помирають від раку, просто не прийняли для себе рішення прожити до ста років. За словами Сіґела, рак можна вилікувати правильною комбінацією рис характеру, а люди, яким бракує цих рис, можуть захворіти на рак і померти від нього. Невиліковна хвороба — це провина самої людини. Сіґел час від часу намагається пом’якшити цей вердикт: «Не всі складні причини раку пов’язані з нашою свідомістю» (с. 103), а на сторінці 75 автор говорить, що він прагне, щоб людина усвідомила свою роль у захворюванні, а не змусити почуватися її винною. Але коли він наводить історії про окремих своїх пацієнтів та розкриває основну думку книжки в ширшому контексті, токсичність його переконань не викликає жодного сумніву: «Основоположна проблема, з якою стикається більшість пацієнтів, це нездатність полюбити самих себе» (с. 4); «Я гадаю, що зрештою будь-яка хвороба зумовлена нестачею любові» (с. 180).
Особливу увагу у своїй книжці Сіґел приділяє дітям, хворим на рак, та батькам таких дітей, які намагаються зрозуміти причини хвороби. Дізнавшись, що спеціалісти в галузі вікової дитячої психології відкрили в малих дітей здатність значно глибшого суб’єктивного сприйняття, ніж вважали раніше, Сіґел сказав, що він не здивується, «якщо рак у ранньому віці пов’язаний з конфліктами між батьками або навіть емоцією несхвалення, які дитина відчуває ще в утробі матері» (с. 75). Інакше кажучи, якщо ваша дитина захворіла на рак, подумайте, чи причина, часом, не у вас.[65]
І, можливо, найбільш прямолінійний вислів: «Немає невиліковних хвороб, є невиліковні люди» (с. 99). (Порівняйте з цитатою вже покійного дослідника стресу Герберта Вайнера: «Хвороба — це проста абстракція; її неможливо зрозуміти без розуміння того, яка людина на неї страждає». На перший погляд, твердження Сіґела та Вайнера чимось схожі. Однак вислів Вайнера є науково обґрунтованим твердженням про взаємозв’язок між хворобою та індивідуальними характеристиками хворої людини; а вислів Сіґела видається мені ненауковим перекручуванням цього взаємозв’язку.)
Принаймні з часів Середньовіччя існувала філософська думка про те, що хвороба має «гріховну» природу, тобто є покаранням, насланим на людину Богом за її гріхи (і все це через гріхопадіння людства і вигнання з Едемського саду). Звісно, це вірування виникло ще до того, як люди дізналися про бактерії, інфекції та внутрішнє влаштування тіла. Ця ідея вже майже відійшла в минуле, але, читаючи книжку Сіґела, ви підсвідомо чекаєте нової появи цієї ідеї, бо ж не можна надати поняттю «хвороба» лише духу філософського напрямку нью-ейдж, треба ще й Бога привести у цей світ докорів Сіґела. Зрештою, наші очікування справджуються на с. 179: «Я волію, щоб пацієнти сприймали хворобу не як волю Бога, а як ухилення від Божої волі. Як на мене, брак духовності призводить до труднощів». Отже, рак — це те що ви отримуєте, ухиляючись від божої волі.
І ще одна річ про погляди Сіґела. Він заснував програму для хворих на рак під назвою «Виняткові Онкохворі», яка вміщує багато його ідей про природу життя, духу та хвороби. Як мені відомо, є поки лише два дослідження впливу його програми на тривалість життя пацієнтів, хворих на рак. Обидва доходять висновку, що програма не має суттєвого впливу на тривалість життя. І от що сказав добрий доктор (с. 185), вмиваючи свої руки від висновків першого дослідження (друге ще не було завершене на час виходу його книжки): «Я надаю перевагу праці з людьми та ефективними методиками, а статистикою хай займаються інші».
Для чого приділяти так багато уваги цій книжці, яка вийшла ще бозна-коли? Тому що ідеї Сіґела дуже впливові. Ось вам тривожний приклад: під час одного дослідження пацієнток з раком грудей запитали, що на їхню думку спровокувало в них появу раку. Від сотень респонденток звучали такі відповіді, як-от спадковість, екологія, гормони, харчові звички та травма грудей. А яка відповідь була найпопулярнішою? Стрес. Це дослідження було опубліковане 2001 року, на початку нового тисячоліття.