Але існують рідкісні періоди, у які ієрархія стає нестабільною,— якийсь важливий член групи помер, до групи прийшов впливовий новачок, сформувалися або розпалися ключові коаліції,— і як наслідок відбувається революція і становище тварин в ієрархії змінюються. У таких умовах саме тварини-домінанти опиняються в епіцентрі нестабільності, на них звалюється купа проблем, їх найбільше атакують і на них найбільше позначаються всі негаразди коаліційних змін.[117] І в такі нестабільні періоди домінанти вже не можуть похвалитися найздоровішою стресовою реакцією.
Тому, хоча ієрархічне становище і є важливим прогностичним чинником індивідуальних відмінностей у виникненні стресової реакції, значення цього становища і його психологічні характеристики в конкретній соціальній групі не менш важливі. Іншим важливим чинником є особистий досвід проживання тварини в певній соціальній групі і становище в ній. Наприклад, візьмімо надзвичайно агресивного самця бабуїна, який щойно приєднався до нової зграї і тепер здіймає бучу, нерозбірливо нападаючи на всіх членів зграї. Можна було б зробити припущення про наявність однакової стресової реакції по всій зграї внаслідок дестабілізаційних дій цієї тварюки. Але насправді все залежить від індивідуального досвіду тварини — у небагатьох щасливчиків, яким вдалося уникнути нападів, не сталося ніяких змін у діяльності імунної системи; а от у тих, хто відчув на собі зуби поганця, було зафіксовано пригнічення імунітету — і що частіше на них нападали, то сильнішим було пригнічення. Ви можете запитати: «Якими є наслідки поведінки агресивної особини для роботи імунної системи інших членів соціальної групи, які переживають через це стрес?» Відповідь така: «Точно сказати неможливо — пригнічення імунітету стається не через абстрактне проживання у стресовому оточенні, а через те, наскільки сильно від нього страждаєте конкретно ви».[118]
Зрештою, ще одним важливим прогностичним чинником появи стресової реакції є не тільки ієрархічне становище, тип суспільства, у якому ви це становище займаєте, або особистий досвід і сприйняття двох попередніх чинників, а й індивідуальність, особливості характеру — тема Розділу 15. Як ми побачили, деякі примати бачать свою склянку наполовину порожньою, а життя сповнене різних провокацій, і вони не можуть скористатися способами виміщення негативних емоцій або перевагами соціальної підтримки — і характеризуються наявністю гіперактивної стресової реакції. Такі особини можуть мати надзвичайно сприятливе соціальне оточення, хороше ієрархічне становище і відмінний досвід проживання в цьому оточенні, але якщо їхній характер не дозволяє їм оцінити всі ці переваги, то за це доведеться поплатитися порушеннями в діяльності ендокринної, серцево-судинної та імунної систем.
Отже, тепер ми маємо уявлення про те, як впливає соціальне становище на появу хвороб, зумовлених стресом, у приматів. Цілком логічно було б припустити, що в людей усе набагато складніше. Час для сюрпризу.
ЧИ Є ІЄРАРХІЯ В ЛЮДЕЙ?
Коли я був маленьким, мене завжди забирали останнім під час розподілу команд, щоб зіграти в бейсбол, бо я був невисокого зросту, незграбний і, як правило, зайнятий читанням чергової книжки. Отже, через те, що я постійно займав затишне місце на самому низу ієрархії, я скептично ставлюся до існування цього феномену в людському світі.
Частково проблема полягає в дефініції, бо предметом деяких досліджень, які начебто присвячені домінуванню, насправді є поведінка типу «А» — людей охрещують «домінантами», якщо вони відповідають у ворожій різкій манері на запитання або говорять швидко і перебивають дослідника під час розмови. Але жоден зоолог не підтвердить, що це ознаки домінування.
Інші дослідження вивчають фізіологічні відповідності індивідуальним відмінностям характеру людей, які напряму конкурують одне з одним у спосіб, який нагадує домінування. Деякі дослідники, наприклад, вимірювали гормональну реакцію студентів-важкоатлетів після перемоги або поразки у змаганнях. Інші ж досліджували особливості роботи ендокринної системи у військових у різних чинах. Однією з найпопулярніших галузей досліджень лишається ієрархія в корпоративному світі. Розділ 13 практично розвінчав міф про «синдром стресу керівника» — люди на верхньому щаблі кар’єрних сходів не отримують виразки самі, а радше викликають їх в інших. Більшість досліджень показали, що найбільш схильна до хвороб, зумовлених стресом, середня ланка працівників. Це відображення вбивчого поєднання, яким обтяжені ці нещасні люди: високі вимоги та незначна самостійність, тобто відповідальність без контролю.
У своїй сукупності ці дослідження видали деякі експериментально підтверджені кореляції. Однак їхні значення викликають у мене сумніви. Для початку, я не впевнений, як декілька хвилин змагань у важкій атлетиці між двома двадцятирічними юнаками у прекрасній фізичній формі можуть пояснити схильність до закупорки судин у якихось людей у 60-річному віці. З іншого боку, я не розумію ширшого контексту ієрархії працівників компанії — коли ієрархічне становище у приматів може показати, як багато зусиль їм доводиться докладати для того, щоб прохарчуватися, то корпоративна ієрархія зводиться до того, скільки вам треба пропрацювати, щоб заробити на плазмовий телевізор. Інша причина мого скептицизму полягає в тому, що у 99 % часу історії людств суспільства були приголомшливо неієрархічними. Свідченням цьому є те, що сучасні племена мисливців-збиральників функціонують за принципом рівності.
Але два найсильніші аргументи мого скептичного ставлення до ієрархії у світі людей пов’язані зі складністю людської психіки. По-перше, людина може одночасно належати до кількох різних ієрархічних систем і в ідеалі займати найвище становище хоча б в одній з них (і через це може віддавати психологічну перевагу саме цій ієрархії). Отже, людина, яка займає низьку посаду у відділі кореспонденції великої корпорації, може у вільний від роботи час мати надзвичайний авторитет і високу самооцінку завдяки становищу служителя у своїй церкві, капітана своєї софтбольної команди на вихідних або кращого учня у вечірній школі. Високе домінантне становище однієї людини може не мати великого значення для людини з сусіднього кабінету, бо вони взаємодіють одне з одним лише в робочий час.
І що найважливіше, люди можуть суб’єктивно інтерпретувати становище в ієрархії. Припустімо, що вчений-марсіанин вивчає фізіологію та ієрархічні відносини між людьми на прикладі марафону. Очевидним буде встановити ієрархію за порядком фінішування. Бігун № 1 має становище вище за атлетів, що увійшли до першої п’ятірки, які стоять у цій ієрархії вище за інших 5000 учасників марафону. Але якщо взяти до уваги, що бігун № 5000 був лежебокою, який почав бігати лише декілька місяців тому і мав більше шансів звалитися від серцевого нападу на середині дистанції, ніж фінішувати, але перетнув фінішну пряму, хоч і останній, зробив це, обливаючись потом та сяючи від радості? А якщо також взяти до уваги, що № 5 увесь тиждень перед забігом читав у газеті, що спортсмен його рівня має точно увійти у трійку лідерів, а може, й вирватись уперед? Ніякий марсіанин вам не скаже, хто з них почуватиметься більшим переможцем.
Люди однаково охоче змагаються як самі з собою, зі своїми попередніми кращими результатами, так і з рекордами своїх суперників. Цей феномен також можна спостерігати в корпоративному світі. Уявімо ситуацію: якийсь хлопчина у відділі кореспонденції прекрасно справляється зі своїми обов’язками і його винагороджують неймовірною сумою у $50 000 річної зарплати. А якийсь старший віцепрезидент серйозно облажався і його покарали, що ще більш неймовірно, призначивши суму річної зарплати лише у $50 001. З точки зору марсіанина і навіть дикої тварини, яка звикла жити в ієрархічній системі, видається очевидним, що віцепрезидент перебуває в кращому становищі для виживання. Але ви можете здогадатися, хто ходитиме на роботу в прекрасному настрої, а хто діставатиме сердитими дзвінками бухгалтерію по мобільному телефону зі свого BMW. Люди можуть грати у внутрішні, раціонально обґрунтовані ігри з ієрархією, виходячи зі свого усвідомлення чинників, які зумовили те чи інше їхнє становище. Ось цікавий приклад: люди, які здобули перемогу в якомусь конкурентному змаганні, зазвичай мають принаймні невелике збільшення вмісту тестостерону в крові, якщо тільки вони не вважають свою перемогу цілковитим збігом обставин.
Якщо скласти всі ці параметри докупи, то в підсумку виходить, що вплив людської ієрархії на стресову реакцію не такий уже однозначний. Крім одного аспекту. Людським еквівалентом тварини з низьким соціальним становищем, який зазнає впливу аномально інтенсивних фізичних та психологічних стресогенних чинників, які полягають не тільки в тому, скільки годин треба пропрацювати, щоб купити iPod, і які у більшості випадків перекривають розумні пояснення та наявність альтернативних ієрархій, є людина бідна.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ СТАТУС, СТРЕС І ХВОРОБИ
Якщо вам потрібен приклад хронічного стресу, зверніть увагу на бідність. Бідні люди зазнають впливу багатьох фізичних стресогенних чинників. Фізична праця та вищий ризик нещасних випадків на робочому місці. Можливо, дві-три виснажливі роботи і хронічне недосипання. Можливо, необхідність діставатися пішки на роботу, пішки до пральні, пішки з магазину додому з важким пакетом продуктів, замість того щоб їхати в машині з кондиціонером. Можливо, нестача грошей на купівлю нового матрацу, який би зарадив болю в спині, або нестача гарячої води в душі, щоб зменшити артритичний біль, або недоїдання… Цей список можна продовжувати безкінечно.
Звісно, бідність зумовлює і велику кількість психологічних стресогенних чинників. Немає контролю та передбачуваності: нудна робота за конвеєром, робота, пов’язана з виконанням наказів або з переходом від одного тимчасового завдання до іншого. Втрата роботи з початком економічної кризи — а дослідження показали, що згубний вплив безробіття на здоров’я з’являється не тоді, коли людину звільняють, а вже коли виникає загроза звільнення. Людина думає, чи вистачить їй грошей до кінця місяця, чи не зламається її старенька машина завтра дорогою на співбесіду на нове місце роботи. І це погіршується нестачею контролю: одне дослідження за участю бідних працівників показало, що вони менше дотримуються припису лікаря вживати антигіпертензивні діуретики (препарати, які знижують кров’яний тиск завдяки частішому сечовипусканню), тому що на роботі їм не дозволяють ходити до туалету так часто, як того потребує прийом ліків.
Наступним чинником є те, що бідна людина часто не може ефективно впоратися зі стресогенним чинником, бо не має резервних ресурсів, можливості будувати плани на майбутнє, а є лише необхідність пережити кризу. А якщо кризу і вдається подолати тепер, то це доведеться відплатити в майбутньому — висловлюючись метафорично, або ж і не метафорично, бідна людина оплачує оренду житла грошима, які бере в борг у лихварів. Все має вирішуватися реактивно, цієї ж миті. І через це збільшується ймовірність, що до виникнення наступного стресогенного чинника людина ще не встигне відновити сили від попереднього. Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими — це здебільшого розкіш, яку може дозволити собі більш забезпечений клас.
На додачу до сильного стресу та обмежених методів його подолання бідна людина не може вимістити свої негативні емоції. Пережили незначний стрес і хочете з’їздити на відпочинок, купити велосипед або взяти уроки гри на гітарі, щоб відновити душевний спокій? Не той випадок. А може, покинути роботу, що змушує переживати сильний стрес, і побути якийсь час вдома, подумавши, чим би хотілося зайнятись у житті? Не тоді, коли велика родина чекає вас удома із зарплатою, а в банку ні копійки. Можливо, хоча б почати бігати регулярно, щоб випустити пару? За статистикою, бідні люди зазвичай живуть у криміногенних районах, тому пробіжка в такій місцині буде додатковим стресогенним чинником.
І нарешті, необхідність багато працювати і доглядати за дітьми майже позбавляє соціальної підтримки — якщо всі, кого ви знаєте, працюють на двох-трьох роботах, ви та ваші близькі, хай як хочеться, не будете мати багато часу на підбадьорливі розмови. Отже, загалом бідність супроводжується значною кількістю стресогенних чинників — і хоча вчені ще не дійшли спільної думки щодо того, чи зазнають бідні люди впливу серйозніших і масштабніших стресогенних чинників, вони точно стикаються з багатьма хронічними щоденними стресовими ситуаціями.
Усі ці негаразди свідчать про те, що низький соціально-економічний статус (СЕС зазвичай вимірюється комбінацією показників доходу, умовами праці, життя та наявністю освіти) супроводжується хронічною активністю стресової реакції. Ця точка зору стала темою лише декількох досліджень, але вони її підтримали. Перше стосувалося учнів школи в Монреалі, місті з достатньо стабільним соціумом і низьким рівнем злочинності. Підвищений рівень глюкокортикоїдів було зафіксовано вже у шестирічних та восьмирічних дітей з нижчим СЕС. А до десяти років прослідковувалось уже досить суттєве відхилення — у дітей з низьким СЕС у середньому рівень глюкокортикоїдів був удвічі більшим, ніж у дітей з високим СЕС. Інше дослідження стосувалося населення Литви. 1978 року чоловіки в Литві, що тоді була частиною СРСР, мали такий самий рівень смертності від серцево-судинних захворювань, як і чоловіки в сусідній Швеції. 1994 року, невдовзі після розпаду Радянського Союзу, рівень смертності в Литві був у чотири рази вищий, ніж у Швеції. 1994 року СЕС не мав впливу на рівень глюкокортикоїдів у Швеції, а от у Литві зв’язок був сильним.