Приклад тиміко-лімфатичного статусу, уявного захворювання, що начебто характеризується збільшенням тимусу в немовлят, який ми детально розібрали наприкінці Розділу 8, навчив нас, що ваше становище в суспільстві може зрештою позначитися на трупі, яким ви врешті-решт станете. Мета цього розділу — показати, як ваше становище в суспільстві і тип цього суспільства може впливати на перебіг ваших захворювань і як цей вплив пов’язаний зі стресом. Так ми підготуємося до важливого обговорення в останньому розділі, присвяченому управлінню стресом,— як по-різному працюють певні методи для зменшення стресу залежно від вашого статусу в соціальній ієрархії.
Я вже звик знайомити вас із певним феноменом, описуючи його в контексті тварин, часто соціальних приматів, для того щоб спочатку показати його в спрощеній формі, а вже потім перейти до ускладненого людського варіанту. Так само я вчинив і в цьому розділі, розпочавши обговорення з того, як соціальний статус позначається на здоров’ї та появі хвороб, зумовлених стресом, у тварин. Але цього разу нас чекає несподіваний поворот, який до кінця розділу матиме вигляд зовсім невтішний — люди постануть примітивною версією, як порівнювати з нашими нелюдиноподібними приматами.
ІЄРАРХІЯ ДОМІНУВАННЯ СЕРЕД ХВОСТАТИХ
І хоча спершу ієрархію домінування помітили серед курей, вона існує у всіх видів. Навіть найбагатші ресурси рідко розподіляються рівномірно. Натомість кожен предмет запекло відвойовують зубами і кігтями — так виникає ієрархія домінування: формалізована система нерівностей і чудовий замінник безперервній агресії між тваринами, які є достатньо розумними, щоб знати своє місце.
Ієрархічна конкуренція була доведена до піку тваринної складності саме приматами. Візьмімо хоча б бабуїнів, які гасають саваною великими соціальними групами, десь по сто особин. У деяких випадках ієрархія може бути мінливою і становище в ній часто змінюються; в інших — ієрархія стійка, а становище в ній спадкові. Інколи становище може бути ситуативним — А вище за Б, якщо йдеться про конкуренцію за певний предмет, але вони міняються місцями під час боротьби за увагу протилежної статі. Ієрархія може мати циклічний характер — А перемагає Б, Б перемагає В, В перемагає А. Становище також може залежати від коаліційної підтримки — Б зазнає поразки від А, якщо тільки вчасно не отримає допомогу від В, і у такому разі копняка отримає вже А. Конфронтація між двома тваринами може відбуватись у різних формах — від бійки на смерть до просто загрозливого виду домінанта, який доводить своїх підлеглих до дрижаків.
Не беручи до уваги всіх тонкощів, якщо ви бабуїн із савани, ви, імовірно, не захочете пасти задніх у своїй зграї. Ось вам вдалося нарешті виколупати якийсь корінець із землі, ви його відчистили і тільки збиралися з’їсти… як до вас підходить хтось старший за становищем і відбирає його. Або ви вже годинами з кимось мило спілкуєтеся, доки вам вичищають із шерсті колючки, реп’яхи та паразитів, а вас перериває якийсь домінант, просто щоб допекти вам і отримати від цього насолоду. Або ж ви можете просто спокійно сидіти, спостерігати за пташками, коли раптом наскочить якийсь крутий хлопець, у якого був важкий день, і вкусить вас. (Таке «виміщення агресії» на третій стороні становить більшість випадків насильства серед бабуїнів. Самець із середнім становищем в ієрархії зазнає поразки в бійці, розвертається і починає ганятися за самцем-підлітком, а той потім кидається на дорослу самку, яка і собі кусає дитину, а та шльопає немовля.) Життя тварини з низьким ієрархічним положенням сповнене не лише значної кількості фізичних стресогенних чинників, але й психологічних також — браком контролю та передбачуваності, виміщення негативних емоцій.
Отже, немає нічого дивного в тому, що рівень глюкокортикоїдів у стані спокою у самців-бабуїнів з низьким ієрархічним положенням значно вищий, ніж у домінантних особин — для нижчих за рангом буденні обставини життя вже стресові. І це тільки початок їхніх проблем з глюкокортикоїдами. Коли виникає реальний стресогенний чинник, глюкокортикоїдна реакція особин з низьким ієрархічним становищем слабша та повільніша, ніж у домінантів. А коли стрес минає, їм потрібно більше часу для відновлення нормальної діяльності організму. Все це є характеристиками неефективної стресової реакції.[116]
Особини з підлеглим статусом мають низку інших проблем: підвищений кров’яний тиск у стані спокою, млява реакція серцево-судинної системи на реальний стресогенний чинник, повільне відновлення після стресу, низький рівень хорошого холестерину, менший вміст білих кров’яних тілець, менший вміст речовини, яка сприяє загоєнню ран — інсуліноподібного фактора росту-1. До того ж у самців з низьким становищем рівень тестостерону легше опускається внаслідок стресу, на відміну від домінантів. Як уже має бути зрозуміло під кінець книжки, все це є ознаками впливу на організм хронічного стресу.
Хронічно активована стресова реакція (підвищений рівень глюкокортикоїдів, або підвищений кров’яний тиск у стані спокою, або підвищений ризик появи атеросклерозу) також свідчать про низьке ієрархічне становище в багатьох інших видах тварин — у мавп від стандартних видів типу макаки резус до напівмавп типу карликових лемурів, у щурів, мишей, хом’яків, морських свинок, вовків, кроликів, свиней. Навіть у риб. Навіть у тагуанів, хай що це таке.
Важливий момент: складається враження, що низьке ієрархічне становище і переживання різних видів фізичного та психологічного стресу призводить до хронічної активації стресової реакції. Чи може все відбуватись у зворотному порядку? Чи може посередня стресова реакція зумовити низьке соціальне становище?
На це питання можна відповісти, провівши дослідження тварин у неволі, штучно сформувавши з них соціальну групу. Заміривши рівень глюкокортикоїдів, кров’яний тиск та інші показники на початку утворення групи та після формування ієрархії і порівнявши ці значення, можна зрозуміти напрямок причинно-наслідкового зв’язку — фізіологічні відмінності зумовлюють соціальне становище чи навпаки. У більшості випадків виявляється, що спершу встановлюється соціальне становище, а потім уже формується відповідний профіль стресу.
Отже, маємо досить зрозумілу картину. Соціальна субординація дорівнює хронічному стресу, що дорівнює гіперактивній стресовій реакції, що дорівнює ймовірнішій появі хвороб, зумовлених стресом. Тепер час з’ясувати, чому ця теорія примітивна і помилкова.
Перший аргумент доволі очевидний. Ось ви встаєте на якійсь науковій конференції і розповідаєте про недуги своїх підопічних бабуїнів, або тупаїв, або тагуанів. Та неодмінно з’явиться якийсь інший ендокринолог, який досліджує цей самий феномен в інших видів, він встане і заявить: «Ну не знаю, от мої підопічні тварини не мають підвищеного рівня глюкокортикоїдів або високого тиску». Є багато видів тварин, у яких соціальна субординація не пов’язана з гіперактивністю стресової реакції.
Чому так стається? Чому на деякі види субординація впливає не так погано? Тому що для цих видів субординація не є негативним явищем або навіть домінантне положення є більше тягарем.
Прикладом першого випадку є південноамериканська мавпа ігрунка. Підлегле становище не становить для цих мавп фізичного або психологічного стресогенного чинника і не є наслідком насильницького підкорення великою, злою, домінантною твариною. Навпаки, це результат розслабленої вичікувальної стратегії — ігрунки живуть у малих соціальних групах, де підлегле становище означає допомагати більш домінантним старшим братам і чекати на свою чергу зайняти це місце. Девід Еббот з Вісконсинського регіонального науково-дослідного центру приматів показав, що ігрунки в підлеглому становищі не мають гіперактивної стресової реакції.
Гієнові собаки та карликові мангусти є прикладом другого варіанту, коли субординація не справляє негативного ефекту. Домінантне становище в цих видів не означає шикарне життя, харчування найкращими делікатесами, здобутими без зайвих зусиль, та відвідування художнього музею. Навпаки, домінантне становище вимагає постійного підтвердження цієї позиції шляхом постійного прояву відкритої агресії. Як довели Скотт та Ненсі Кріл з Університету штату Монтана, саме домінантні представники цих видів мають підвищений базовий рівень глюкокортикоїдів, а не тварини з нижчим ієрархічним становищем.
Нещодавно ми з Ебботом скористалися спільними зусиллями багатьох наших колег, які досліджують зв’язок між ієрархічним становищем та стресом у людиноподібних мавп, і виявили, які характеристики соціуму приматів визначають, хто буде мати підвищений рівень глюкокортикоїдів — тварина з високим чи низьким ієрархічним становищем. Ми поставили однакові питання експертам з різних видів приматів: які позитивні наслідки має домінантний статус у виді, який ви вивчаєте? Яку роль відіграє агресія у збереженні домінантного статусу? Наскільки погано почувається тварина з низьким ієрархічним становищем? Як ці тварини справляються з цими негативними емоціями і чи мають вони соціальну підтримку (включно з наявністю родичів)? Які види прихованої альтернативи конкуренції існують у цьому виді? Якщо тварини з низьким ієрархічним становищем порушують правила ієрархії, наскільки ймовірно те, що це помітять, і наскільки сильно їх за це покарають? Як часто змінюється ієрархія? Загалом ми поставили 17 запитань фахівцям, які вивчають десятки різних видів і мають достатньо велику базу даних своїх досліджень, і виявилося, що підвищений рівень глюкокортикоїдів у тварин з низьким становищем у ієрархії найчастіше спостерігається, якщо на тварину часто нападає домінант або якщо їй бракує соціальної підтримки.
Отже, ієрархічне становище в різних видів має різні особливості. Але, як виявляється, воно також може мати різні особливості в різних соціальних групах усередині одного виду. Зараз приматологи обговорюють феномен «культури» приматів, і це не є антропоморфним терміном. Наприклад, шимпанзе з певної території тропічного лісу можуть мати культуру, що дуже відрізняється від культури їхніх родичів, що живуть за чотири долини від них,— різні частоти соціальної поведінки, використання схожих звуків, але з різним значенням (інакше кажучи, наявність своєрідних «діалектів»), різні способи застосування інструментів. І ці міжгрупові відмінності впливають на зв’язок між ієрархічним становищем та стресом.
Один з прикладів зустрічаємо серед самок макак резус, у яких представниці з низьким ієрархічним становищем зазнають багато горя і мають підвищений базовий рівень глюкокортикоїдів — за винятком однієї соціальної групи, яка, з якоїсь причини, характеризується високим рівнем примирливої поведінки серед тварин після бійки. У зграях бабуїнів теж відносно непогано живеться тваринам з низьким ієрархічним статусом. Такі самці зазвичай мають підвищений рівень глюкокортикоїдів, але за винятком періоду посухи, коли домінанти настільки зайняті пошуком їжі, що просто не мають часу чи сил на залякування інших тварин (іронія полягає в тому, що для бабуїнів з низьким статусом природний стресогенний чинник є спасінням від більш згубного соціального чинника).
Важлива міжгрупова відмінність у прояві стресової реакції стосується стабільності ієрархії домінування. Розгляньмо приклад тварини з положенням № 10 в ієрархії. За стабільної системи, ця тварина 95 % часу зазнає утисків від тварини з положенням № 9, але сама 95 % свого часу присвячує нападам на тварину з положенням № 11. На противагу, якщо тварина № 10 присвячує лише 51 % свого часу взаємодії з № 11, це означає, що вони можуть мінятися своїми місцями в ієрархії. У стабільній ієрархії 95 % взаємодії між її членами по вертикалі зміцнюють чинний статус кво. За цих обставин, домінанти мають стійке становище і користуються всіма його психологічними привілеями — контролем, передбачуваністю і т. д. І в такій ситуації саме тварина-домінант має найздоровішу стресову реакцію.