Це було доведено не один раз і на багатьох рівнях. Наприклад, майнова нерівність є чинником прогнозу вищого рівня дитячої смертності в багатьох країнах Європи. Нерівність доходів також є чинником прогнозу рівня смертності у всіх вікових групах (за винятком людей похилого віку) в США і на рівні штатів, і на рівні окремих міст. І хоча наука часто подає доволі розпливчасті дані, тут зв’язок надзвичайно добре підтверджено — майнова нерівність в американських штатах є дуже точним прогностичним чинником рівня смертності серед чоловіків, що працюють. Якщо порівняти штат, що характеризується найбільшою майновою рівністю, Нью-Гемпшир, та штат із найбільшою майновою нерівністю, Луїзіану, то останній має рівень смертності на 60 % вищий, ніж перший.[125] Жителі Канади мають вищу майнову рівність та кращий стан здоров’я, ніж американці — хоча Канада загалом бідніша за США.
Попри такі приголомшливі дані, зв’язок між майновою нерівністю та поганим станом здоров’я спрацьовує не завжди. У Канаді цей зв’язок не дуже виражений, і ви не віднайдете його серед дорослого населення Західної Європи, зокрема у країнах з налагодженою системою соціального забезпечення, як-от Данія. Інакше кажучи, неможливо відслідкувати цей зв’язок, порівнюючи окремі райони Копенгагену, тому що всі мають приблизно однаковий дохід. Але у Великій Британії зв’язок між майновою нерівністю та станом здоров’я вже досить сильний, тоді як найбільш яскраво він виражений у Сполучених Штатах Америки, де 1 % населення з найвищим соціально-економічним статусом володіє приблизно 40 % всіх багатств і це має значні наслідки (таке співвідношення залишається навіть з урахуванням чинника раси).
Під час дослідження населення країн, штатів та міст не зрозуміло, з ким порівнюють себе люди, оцінюючи свій статус соціально-економічного благополуччя. Адлер намагається зрозуміти, ставлячи учасникам дослідження два питання. Спочатку просить визначити свій статус у контексті «суспільства загалом», а потім у контексті «безпосередньої громади», у якій проживає людина. Вілкінсон вирішує цю проблему, вибудовуючи свою ієрархію шляхом порівняння прогностичної значущості даних на загальнонаціональному рівні, рівні штатів та рівні окремих міст. Поки що ніхто з науковців не зміг дати чіткої відповіді, але обидва, здається, припускають, що найбільше значення має безпосереднє оточення. Досвідчений політик Тіп О’Ніл полюбляв говорити: «Вся політика локальна».
Безперечно, так стається в населених пунктах, де всі одне одного знають: «Дивися, скільки в нього курей, а я такий невдаха». Але завдяки урбанізації, мобільності та медіа, які роблять світ одним великим селом, стається щось абсолютно безпрецедентне — тепер нас можуть змусити відчути себе бідними та нещасними люди, яких
Майнова нерівність видається справді дуже важливою для обґрунтування зв’язку між СЕС та станом здоров’я. Але, можливо, ця важливість перебільшена. Можливо, чинник нерівності просто відволікає нас від головного: населенні пункти з найбільшою нерівністю, як правило, є бідними (інакше кажучи, ми повертаємося до поняття «бідність» замість «бідність на тлі багатства»). Але якщо розглядати абсолютний дохід, чинник нерівності зникне.
Є ще друга потенційна проблема. (ПОПЕРЕДЖЕННЯ: пропустіть цей абзац, якщо у вас заскладні стосунки з математикою. Якщо коротко, то математики ставлять під загрозу існування гіпотези майнової нерівності, але врешті все завершується добре завдяки несподіваному повороту.) Вищі щаблі драбини СЕС характеризуються кращим здоров’ям (незалежно від показника), але кожен наступний щабель стає вужчим. Послуговуючись математичним терміном, можна сказати, що зв’язок між СЕС та станом здоров’я формує асимптоту — підйом від дуже бідного прошарку населення до середнього класу супроводжується різким покращенням здоров’я, а коли крива сягає вищого сектору СЕС, вона переходить у горизонтальну площину. Отже, якщо ви аналізуєте багаті країни, то СЕС їхнього населення має середнє значення десь у пласкій частині кривої. Отже, порівнюємо дві однаково багаті країни (обидві мають середній СЕС у пласкій частині кривої), які різняться в майновій нерівності. За визначенням, країна з більшою нерівністю матиме більше опорних координат у різкому зниженні кривої і тому повинна мати нижче середнє значення стану здоров’я. У такому разі явище майнової нерівності насправді не відображає деякі характеристики суспільства як одного цілого, а просто виникає, як математична неминучість, з окремих координат. Однак хитромудре математичне моделювання, використане в деяких дослідженнях, показує, що цей артефакт не може пояснити всієї сутності зв’язку між здоров’ям і майновою нерівністю в США.
На жаль, може бути і третя проблема. Припустімо, що в певному суспільстві погане здоров’я бідних людей було більш чутливим до соціально-економічних чинників, ніж міцне здоров’я багатіїв. Тепер уявімо, що ви робите перерозподіл доходу в цьому суспільстві, вирівнюючи його,— передаєте певну частину статків багатих людей бідним.[126] Можливо, такими діями ви трохи погіршите здоров’я багатих людей і набагато покращите здоров’я бідних. Незначне погіршення в нечисленній групі багатіїв і суттєве покращення у численній групі бідняків — і в результаті ми маємо здоровіше суспільство. Цікаво було б розглянути цю ситуацію в контексті стресу та психологічних чинників. Але Вілкінсон говорить про неймовірний висновок свого дослідження: у суспільстві з більшою майновою рівністю і бідні, і
ЯК МАЙНОВА НЕРІВНІСТЬ І ВІДЧУТТЯ БІДНОСТІ ПОГІРШУЮТЬ ЗДОРОВ’Я?
Майнова нерівність і відчуття бідності можуть спричинити погіршення здоров’я декількома способами. Зокрема, Ічіро Кавачі з Гарвардського університету дослідив, як майнова нерівність посилює психологічний стрес і робить життя важчим. Учений є палким прихильником соціологічної концепції «соціальний капітал». І якщо «фінансовий капітал» означає розмір та різноманітність фінансових ресурсів, які ви можете використати в скрутні часи, то соціальний капітал виникає на рівні громади, а не на рівні окремої людини або окремих соціальних мереж.
Що становить соціальний капітал? Він утворюється, коли в громаді багато волонтерських ініціатив та організацій, до яких можуть приєднатися люди, щоб почувати себе частиною чогось більшого і не залишатися наодинці з собою. Коли люди не зачиняють вхідні двері. Коли члени громади завадять дітям псувати машину, яка не належить особисто їм. Коли діти не намагаються псувати чиюсь машину. Кавачі наголошує: що більша майнова нерівність у суспільстві, то менший соціальний капітал, а що менший соціальний капітал, то гірше здоров’я.
Безперечно, «соціальний капітал» можна виміряти багатьма способами, і це ще не до кінця сформована концепція, але у широкому сенсі він включає в себе такі складові, як-от довіра, взаємність, відсутність ворожості, активна участь у діяльності організацій заради спільного блага (від суто розважальних — ліга боулінгу, до більш серйозних цілей — спілки власників житла) та результативності таких організацій. У більшості досліджень наявність соціального капіталу вимірюється двома показниками: відповіддю на питання на кшталт «На вашу думку, якби у людей навколо була така можливість, вони б скористалися вами чи поводилися чесно щодо вас?» і кількістю організацій, до яких належить людина. Такі показники говорять, що низький соціальний капітал може супроводжуватися поганим здоров’ям, суб’єктивною думкою людини про своє погане здоров’я та високим рівнем смертності на рівні штатів, регіонів, міст і районів міст.[127]
Ці висновки видавалися цілком логічними Вілкінсону. У своїй роботі він підкреслює, що довіра потребує взаємності, а взаємність потребує рівності. На противагу, сутністю ієрархії є домінування, а не симетрія та рівність. За визначенням, суспільство з глибокою майновою нерівністю та великим соціальним капіталом існувати не може. Цю думку поділяв і вже покійний Аарон Антоновські, який одним з перших почав досліджувати зв’язок між СЕС та станом здоров’я. Він наголошував, наскільки згубний вплив на здоров’я та психіку людини має її «невидимість» для суспільства. Щоб усвідомити, як сильно бідним людям бракує соціального зв’язку, просто згадайте, як більшість із нас намагається не помічати безхатьків, проходячи повз.
Отже, майнова нерівність, мінімальний рівень довіри, брак соціальної згуртованості йдуть в одному комплекті. Але що є першочерговим і що найсильніше зумовлює погіршення здоров’я? Для того щоб установити це, нам знадобиться допомога статистичного методу під назвою «пат-аналіз». Ось уже відомий нам приклад з попередніх розділів: хронічний стрес підвищує ризик появи хвороби серця. Стрес може зумовити це безпосередньо, шляхом підвищення кров’яного тиску. Але стрес також змушує багатьох людей харчуватися шкідливою для здоров’я їжею. Отже, ми маємо два причинно-наслідкові шляхи від стресу до хвороби серця: прямий — через підвищення тиску, опосередкований — через зміну раціону. Пат-аналіз установлює тривалість цих двох шляхів — скільки знадобиться часу, щоб отримати наслідки. Дослідження Кавачі показує, що найрозповсюдженіший шлях від майнової нерівності (враховуючи ступінь абсолютного доходу) до поганого здоров’я лежить через показники соціального капіталу.
Як наявність значного соціального капіталу за участі людей навколо позитивно впливає на здоров’я? Менша соціальна ізоляція. Швидша передача інформації про стан громадського здоров’я та медицини. Потенційне соціальне стримування негативних типів соціальної поведінки. Менший психологічний стрес. Краще організовані групи, які вимагають кращих громадських послуг (із цим пов’язаний ще один важливий показник соціального капіталу — кількість членів громади, які беруть участь у виборах).
Звучить так, неначе ми знайшли рішення від усіх життєвих проблем, включно з хворобами, зумовленими стресом,— просто потрібно стати членом громади з великим соціальним капіталом. Однак, як ми дізнаємось у наступному розділі, це не завжди йде на користь. Інколи громади набувають величезного соціального капіталу, змушуючи всіх членів дотримуватися однакових поглядів та виду поведінки і, як правило, не схвалюючи тих, хто вирізняється з загальної маси.
Дослідження Кавачі та інших виокремлює ще одну властивість соціального капіталу, яка обертається більшим фізичним та психологічним стресом: що більшою фінансовою нерівністю характеризується суспільство, то вищий рівень злочинності — напади, крадіжки і особливо вбивства — і більша кількість людей володіє зброєю. Що важливо, майнова нерівність є загалом надійнішим прогностичним чинником злочинності, ніж власне бідність. Це доведено на рівні штатів, регіонів, міст, районів та навіть окремих кварталів міст. І подібно до особливостей виміщення агресії, які ми обговорювали в Розділі 13, бідність на тлі багатства зумовлює більшу кількість злочинів — але не щодо багатіїв. Бідні постають проти бідних.
Водночас Роберт Еванс (Університет Британської Колумбії), Джон Лінч та Джордж Каплан (Університет Мічигану) пропонують нашій увазі ще один шлях від майнової нерівності до поганого здоров’я, і він знову лежить через стрес. І цей шлях настільки деморалізує, що тільки-но ви усвідомите його сутність, вам одразу захочеться вийти на барикади та заспівати революційних пісень з мюзиклу «Знедолені». Отже.
Якщо середньостатистичний член суспільства прагне покращити своє здоров’я та рівень життя і зменшити стрес, він витрачає гроші на громадські блага — кращий громадський транспорт, безпечніші вулиці, чистіша вода, краща школа, загальний доступ до системи охорони здоров’я. Що сильнішою є майнова нерівність у суспільстві, то глибшою є фінансова прірва між багатими та пересічними громадянами. Що глибшою є ця прірва, то менше користі багаті люди відчуватимуть від витрат на громадські блага. Натомість вони отримуватимуть більше особистої користі, витрачаючи ті самі гроші (з яких мають платитися податки) на особисті блага — кращого особистого водія, будинок на території під охороною, бутильовану воду, приватні школи, приватну медицину. Як пише Еванс, «що більш нерівними є доходи членів суспільства, то більш невигідними будуть здаватися його забезпеченим представникам витрати на соціальні потреби і більше ресурсів будуть мати ці члени [у своєму розпорядженні] для формування ефективної політичної опозиції». Він підкреслює, що таке «відмежування багатих» витікає у «приватне благополуччя і суспільні злидні». А більші суспільні злидні означають більшу кількість буденних стресогенних чинників і більше алостатичне навантаження, яке негативно позначається на здоров’ї всіх членів суспільства. Для багатіїв — через кошти, які вони змушені витрачати на те, щоб відгородитися від решти суспільства; а для решти суспільства — через те, що вони змушені жити в такому суспільстві.
Отже, цей шлях пояснює, як суспільна нерівність зумовлює більш стресові реалії життя. Але, безумовно, за таких обставин загострюється і психологічний стрес — якщо багаті люди створюють викривлення в суспільстві через те, що прагнуть уникати витрат на соціальні потреби, здатні покращити рівень життя всіх членів суспільства… то це матиме негативний вплив на рівень довіри, ворожості, злочинності і так далі.
Отже, маємо майнову нерівність, низьку соціальну згуртованість, маленький соціальний капітал, класове напруження та високий рівень злочинності, що разом формує нездоровий осередок. Розгляньмо невеселий приклад того, як усі ці чинники сходяться разом. До кінця 1980-х років тривалість життя в соціалістичних країнах Східної Європи була нижчою, ніж у будь-якій країні Західної Європи. Як пише Еванс, суспільство цих країн характеризувалося достатньо рівним розподілом доходів, але надзвичайно нерівним розподілом реалізації свободи вільного пересування, слова, віросповідання і т. д. І що сталося з Росією після розпаду Радянського Союзу? Грандіозне зростання майнової нерівності та рівня злочинності, зменшення абсолютного доходу — і загальне зменшення тривалості життя, що є безпрецедентним для індустріалізованого суспільства.