Ми можемо зробити кілька досить обґрунтованих припущень. Можливо, в організмі таких людей виробляється аномально мала кількість дофаміну. Або ж, як інший варіант цієї ж проблеми, їхні дофамінові рецептори аномально стійкі до сигналу дофаміну. У цьому разі дуже важко просто відмовитися від якоїсь захопливої можливості, якщо в житті нечасто випадає нагода погодитися на речі, які принесуть задоволення (до цього питання ми повернемося, коли розглядатимемо зловживання психоактивними речовинами). Цю гіпотезу підкріплює інформація про наявність аномальних видів дофамінових рецепторів у людей з адиктивним типом особистості.[114]
Як ще один варіант, з базовим рівнем сприйняття дофамінового сигналу все гаразд, але перепади стимуляції зумовлюють запаморочливо високі стрибки рівня дофаміну та інтенсивніші сигнали задоволення, пов’язаного з очікуванням, ніж у більшості інших людей. І це, звичайно, заохочує знову отримати дозу.
Є ще один варіант. Якщо ви відчуваєте якесь хвилювання чи збудження належної інтенсивності та тривалості, у центр задоволення надходить дофамін. Коли ви перестаєте відчувати ці емоції, рівень дофаміну повертається до норми. Але якщо мозок певної людини не дотримується правильних пропорцій вмісту дофаміну в центрі задоволення? Як наслідок, після завершення стимуляційного викиду більшої кількості дофаміну рівень дофаміну не тільки повертається до норми, але й навіть опускається трохи
У цьому полягає сутність низхідного посилення залежності. Колись дуже давно 16-річний Івел Кнівел[115] піддав газу, сидячи за кермом із новісіньким посвідченням водія в кишені, і відчув якесь збудження. Але наступна спроба схвилювала вже менше.
ЗАЛЕЖНІСТЬ
У різних культурах існує разюча кількість речовин, залежність від яких руйнує людський організм, але, попри такі наслідки, їх продовжують вживати. Фахівці з дослідження залежності вже давно вивчають величезне розмаїття таких речовин, передусім їхній вплив на хімію мозку. Дія алкоголю дуже відрізняється від дії тютюну або кокаїну. До того ж учені намагаються розібратися, як розвивається залежність від таких явищ, як-от азартні ігри або шопінг.
Усе це різноманіття чинників має одну важливу спільну рису — вони спричиняють викид дофаміну на шляху передачі сигналу від передньої покришкової ділянки до прилеглого ядра. Але з різною інтенсивністю. Найпотужнішу дію має кокаїн, який напряму викликає викид дофаміну з відповідних нейронів. Інші речовини, які досягають викиду дофаміну через проміжні етапи, діють не так сильно — наприклад, алкоголь. Але всі вони, хоч і різною мірою, викликають такий ефект. Томографічні дослідження людей із наркотичною залежністю показали: що більше суб’єктивного задоволення отримує певна людина від дії певної речовини, то сильніше активізується цей шлях передачі сигналу. Це пояснює принцип роботи наркотичних речовин — людина перебуває в очікуванні майбутнього задоволення і потім прагне знову пережити ці відчуття.
Але наркотичні речовини не тільки викликають залежність, але й, як правило, мають властивість викликати звикання. Інакше кажучи, потрібно збільшувати обсяг певної речовини, щоб відчути таке саме задоволення від очікування ефекту, як і раніше. Це частково пояснюється інтенсивністю викиду дофаміну, викликаного тими чи іншими чинниками. Існують різні джерела задоволення: підвищення на роботі, красивий захід сонця, чудовий секс, удача припаркуватися там, де на лічильнику ще залишилося трохи часу. Усе це призведе до викиду дофаміну в більшості людей. І у щурів також — їжа для зголоднілого та секс для хтивого щура підіймає рівень дофаміну на шляху передачі сигналу на 50–100 %. А от якщо дати щуру трохи кокаїну, інтенсивність викиду дофаміну в його організмі збільшиться в ТИСЯЧУ разів.
Які ж нейрохімічні наслідки цього дофамінового цунамі? Схожий варіант ми розглядали в Розділі 14. Якщо хтось завжди на вас кричить, ви перестаєте слухати. Якщо синапс захлисне значно більший обсяг нейромедіатора, ніж зазвичай, рецептор, що реагує на цей нейромедіатор, має врівноважити цю ситуацію, зменшивши свою чутливість. Нікому поки що невідомий механізм, який традиційно називають «протилежним процесом», що протидіє дофаміновому вибуху. Можливо, зменшується кількість дофамінових рецепторів, можливо, зменшується кількість речовин, до яких прив’язуються ці рецептори. Але незважаючи на сам механізм, для того щоб справити такий самий ефект на нейрон наступного разу, потрібен буде викид дофаміну ще більшої інтенсивності. Це цикл залежності від посиленого вживання наркотиків.
Тоді відбувається переналаштування в процесі залежності. Спочатку залежність визначається «бажанням» наркотику, очікуванням його дії, високим рівнем дофаміну, який виробляється під дією наркотиків (ще й паралельний викид опіатів підсилює це відчуття «бажання»). Існує мотивація отримати винагороду у вигляді наркотику. З часом наступає етап «потреби» в наркотику, пов’язаний з тим, наскільки низько опускається рівень дофаміну, коли минає дія наркотиків. Залізна хватка залежності проявляється не тоді, коли вам добре від наркотиків, а тоді, коли вам погано без них. Тут існує мотивація уникнути покарання у вигляді неотримання наркотику. Джордж Куб з американського медичного науково-дослідного центру
Тут також наявний елемент непередбачуваності та переривчастого підкріплення, який ми обговорювали раніше. Ви досить-таки впевнені, що нашкребли достатньо грошей на дозу, ви досить впевнені в тому, що вже знайшли дилера, ви досить впевнені, що вас не спіймають, ви досить впевнені, що товар буде хорошим,— але все ж таки є цей елемент невизначеності та очікування, який підтримує полум’я залежності.
Отже, ми розібрались у набутті залежності, низхідному напрямку звикання до наркотику та психологічному контексті, у якому можуть відбуватися ці процеси. Залишилося обговорити останню основну характеристику залежності. Розгляньмо рідкісний приклад людини, якій вдалося перемогти свою залежність, залишити своїх демонів у минулому і розпочати своє життя заново. Можуть минути місяці, роки, навіть десятки років відтоді, як ця людина востаннє бачила наркотики. Але неконтрольовані обставини заводять цю людину в місце, де вона зазвичай колись вживала наркотики,— на той самий ріг вулиці, у ту саму студію звукозапису, те саме крісло біля бару в сільському клубі,— і її охоплює таке саме нестримне бажання, наче все це відбувалося лише вчора. Ймовірність виникнення цього бажання не обов’язково знижується з часом, багато наркозалежних підтверджують — з’являється відчуття, ніби вони й не кидали цієї звички.
Це феномен контекстно-залежного рецидиву — непереборне бажання в одних місцях сильніше, ніж в інших, а саме в тих, які навіюють асоціації з минулими випадками вживання наркотиків. Такий самий феномен проявляється і в лабораторних щурів. У тварин розвивають залежність до певної речовини, і вони починають оскаженіло натискати на важіль, щоб отримати дозу цієї речовини. Якщо помістити їх у нову клітку, то вони, можливо, і натиснуть на важіль декілька разів. Але якщо повернути щурів до старої клітки, яка асоціюється в них із вживанням наркотиків, вони знову почнуть безупинно натискати на важіль. І так само, як і в людей, імовірність рецидиву не обов’язково знижується з часом.
Вироблення асоціації між вживанням наркотиків та конкретним місцем є видом запам’ятовування, і багато нинішніх досліджень, присвячених залежності, вивчають нейробіологічні основи цього запам’ятовування. Дослідники зосереджуються не стільки на дофамінових нейронах, скільки на нейронах, які надсилають до них сигнали. Зокрема багато з них розташовані в ділянках кори головного мозку та гіпокампу, у яких міститься інформація про навколишнє оточення. Якщо систематично вживати наркотик у тому самому оточенні, сигнали до дофамінових нейронів постійно активуються і зрештою стають потужнішими і міцнішими, те саме відбувається з гіпокампними синапсами, про які ми говорили у Розділі 10. Ці сигнали стають настільки сильними, що, коли ви повертаєтесь у те саме оточення, дофамінове очікування наркотику активізується завдяки самому лише контексту. Що ж до лабораторного щура, то навіть не потрібно повертати тварину в те саме оточення — досить лише простимулювати електричним струмом шляхи передачі, якими сигнали надходять до дофамінових нейронів, і бажання отримати наркотик відновлюється. Як говорить один відомий вираз, не існує
СТРЕС і ЗЛОВЖИВАННЯ ПСИХОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ
Нарешті ми можемо розглянути взаємозв’язок між стресом і зловживанням психоактивними речовинами. Почнемо з дії різних психостимулювальних речовин на стресову реакцію. Всі знають відповідь на це питання — «Не відчувається ніякого болю». Речовини, що викликають залежність, зменшують стрес.
Загалом докази цього досить переконливі, проте є декілька але. Люди зазвичай свідчать про те, що почувають себе менш пригнічено і менш тривожно, якщо стресова ситуація стається після початку дії психоактивної речовини. Найчастіше такою речовиною є алкоголь, який офіційно називається анксіолітиком — це речовина, яка викликає лізис або усуває тривожність. Це можна продемонструвати на лабораторних щурах. Як говорили в попередньому розділі, щури забиваються в темні кутки, якщо їх помістити в клітку з яскравим світлом у центрі. Якщо помістити голодного щура в таку клітку, де в центрі лежатиме їжа, за який час тварина наважиться перебороти свій страх і взяти їжу? Алкоголь, як і багато інших речовин, що викликають залежність, зменшують цей відрізок часу.
Як це працює? Багато психоактивних речовин, зокрема алкоголь, підвищують рівень глюкокортикоїдів у крові після першого вживання. Але за постійного вживання різні речовини можуть притуплювати основи механізму стресової реакції. Наприклад, повідомляють, що алкоголь зменшує інтенсивність збудження симпатичної нервової системи та тривожність, яку викликає КРГ. До того ж психоактивні речовини можуть змінювати когнітивне сприйняття стресогенного чинника. Що я маю на увазі? Якщо ви перебуваєте в такому стані, що ледве пам’ятаєте, до якого виду тварин належите, то можете й не помітити, що опинились у якійсь стресовій ситуації.
Власне, у цьому пояснені міститься одразу й зворотний бік наслідків від зниження тривожності.
Після того як вміст психоактивної речовини у крові зменшиться, її дія вивітриться, когнітивна діяльність відновиться і до людини повернеться усвідомлення реальності, в організмі проявиться протилежна дія цих речовин, яка стимулює тривожність. Динаміка дії багатьох речовин в організмі така, що період підвищення вмісту речовини у крові та супутнього зменшення стресу коротший за період зниження вмісту. Який же вихід із цієї ситуації? Пити, вживати, вдихати, вколювати і так по колу.