Для початку, соціальна підтримка не завжди може врятувати від сильного психологічного потрясіння. Ми легко можемо пригадати людей, з якими нізащо не захотіли би ділити своє горе. І ми легко можемо уявити собі важкі обставини, у яких
Також цей принцип проявляється в ситуації, коли маленьких мавпенят відлучають від матері. Очікувано, у дітлахів відбувалася досить інтенсивна стресова реакція і підвищувався рівень глюкокортикоїдів. Підвищення можна було зупинити, якщо дитину поміщали в групу інших мавп, але тільки якщо ці тварини були їй знайомі. Адже перебування серед незнайомців не сприяє відчуттю психологічного комфорту.
Навіть якщо тварини перестають бути одне одному чужинцями, приблизно половина членів групи буде домінувати над будь-якою іншою особиною, а якщо тобою хтось прагне керувати — це теж не дуже допомагає впоратися зі стресом. І навіть соціальна приналежність вкрай близького характеру не завжди допомагає у скрутній ситуації. Як ми дізнались у Розділі 8, присвяченому психоімунітету, подружнє життя сприяє кращому здоров’ю в багатьох аспектах. У деяких випадках через старий трюк з протилежним причинно-наслідковим зв’язком: нездорові люди менш схильні брати шлюб. А у деяких такий позитивний вплив пояснюється покращенням матеріального положення і присутністю поряд людини, яка стримує вас від ризикованого для здоров’я способу життя. Враховуючи всі ці чинники, можна сказати, що загалом подружнє життя сприяє хорошому стану здоров’я. Але не слід забувати і про важливий виняток з цього правила: жінка в нещасливому шлюбі схильна мати знижений імунітет. Отже, близькі стосунки з не тією людиною не полегшать ваш стрес.
Ідемо далі. Також добре для здоров’я мати міцну підтримку друзів і, як ми побачили в попередньому розділі, жити в громаді з великим соціальним капіталом. Який потенційний недолік? Я вже натякав. Утопія соціального капіталу може означати, що в тісно згуртованій громаді процвітають такі спільні цінності, як-от однорідність, конформізм і ксенофобія. Це може навіть бути спільнота коричневосорочечників та прихильників методу «грубої сили», а не милих добряків.
Я неодноразово наголошував на важливості отримувати соціальну підтримку від правильної людини, правильних друзів, правильної спільноти. Але часто найефективнішою властивістю соціальної підтримки в боротьбі зі стресом є можливість надавати соціальну підтримку, бути потрібним. Філософ ХІІ століття Маймонід склав список найкращих благочинних справ, і його увінчує анонімна допомога анонімному одержувачу. Це чудова абстрактна мета, але часто додає неймовірної сили побачити людину, якій ти допоміг. У світі гнітючої неконтрольованості ми всі маємо такий чудовий спосіб здійснення контролю, як-от здатність зробити світ кращим спільними зусиллями.
РЕЛІГІЯ І ДУХОВНІСТЬ
Ідея про те, що релігійність або духовність охороняють від хвороб, зокрема зумовлених стресом, надзвичайно суперечлива. Я знаю декількох видатних фахівців у цій галузі і помітив, що їхні оцінки досліджень часто збігаються з особистими релігійними поглядами. З цієї причини, гадаю, було б правильно розкрити свої карти, перш ніж ми почнемо обговорювати цю тему. Я отримав ортодоксальне виховання і був щирим вірянином. Однак зараз я атеїст, у моєму житті немає ніякої церковності, і я вважаю, що релігія надзвичайно шкідлива. Хоча я хотів би бути релігійною людиною. Хоча для мене це не має жодного значення і мене дуже дивують віряни. Хоча вони також здаються мені зворушливими. Тому я відчуваю неабияке збентеження з цього приводу. Перейдімо до науки.
Є дуже багато свідчень того, як віра, здійснення релігійних обрядів, духовність та молитва за людину підтримують добре самопочуття, тобто зменшують рівень захворюваності, рівень смертності внаслідок хвороби (якщо поєднати ці два чинники, то отримаємо довшу тривалість життя) та прискорюють одужання після хвороби. То в чому ж суперечливість?
По-перше, є проблема з визначенням. Чим відрізняється релігійність від духовності? Релігійність пов’язана з інституціолізованою системою, що має історичний прецедент та багато послідовників; а духовність — це більш особисте. Як зазначає Кен Парґамент з Державного університету Боулінг-Ґрін, релігійність також має ознаки формальності, зовнішньої орієнтованості, авторитарності, має свою доктрину та стримує самовираження, тоді як духовність є більш суб’єктивною, емоційною категорією внутрішньої орієнтованості, яка характеризується вільним самовираженням. Якщо порівнювати людей релігійних з тими, що називають себе духовними, але не мають певної релігійної приналежності, то в першій групі виявляться люди старшого віку, з нижчим рівнем освіти та нижчим соціально-економічним статусом, здебільшого це будуть чоловіки. Отже, релігійність та духовність можуть дуже різнитися між собою. Але незважаючи на це, медичні дослідження мають приблизно однакові висновки щодо цих двох явищ, тож я використовуватиму їх як взаємозамінні.
У чому ж суперечливість? Попри безліч проведених досліджень, які показують користь для здоров’я, незрозуміло, чи дійсно ця користь є. Чому в цьому бракує впевненості? Для початку, тому що багато з цих досліджень є досить непрофесійними або містять такі помилки, які могли б помітити навіть школярі, які добре знають біологію. Але навіть у разі серйозних досліджень дуже складно провести роботу в цій сфері із застосуванням підходів, які б могли вважатися золотим стандартом у науці. Більшість досліджень ретроспективні. До того ж люди зазвичай самі оцінюють свій рівень релігійності (включно з об’єктивними показниками, наприклад частотою відвідин релігійних служб) і їхні спогади не відзначаються особливою достовірністю.
Іншої проблеми можна легко уникнути, але це рідко стається. Йдеться про статистику — оцінюють МІЛЬЯРДИ показників, пов’язаних з релігійністю (більшість з них частково збігаються), і МІЛЬЯРДИ показників, пов’язаних зі станом здоров’я (та сама історія), а потім дивляться, чи прогнозує щось із першої категорії щось із другої. Навіть якщо немає абсолютно ніякого зв’язку між релігійністю та здоров’ям, то після кількох кореляцій щось обов’язково суто випадково вигулькне як дуже значуще співвідношення і ось — увага всім — уже доведено, що релігія робить вас здоровою людиною. І нарешті найважливішим зауваженням до цього виду досліджень є те, що не можна вибірково запрошувати людей до різних груп («Ви, хлопці, будете тепер атеїстами, а ви починайте щиро вірити в Бога, а потім зустрінемося знову за десять років і виміряємо вам усім тиск»).
Найвидатніші вчені погоджуються з тим, що релігійність є складним об’єктом досліджень. Зокрема хочу навести аргументи двох світил цієї сфери — Річарда Слоана з Колумбійського університету та Карла Торесена зі Стенфордського університету. Я багато цитуватиму їх, бо обидва є надзвичайно скрупульозними вченими, але один палкий прихильник позитивного впливу релігійності на стан здоров’я, тоді як інший так само палко такий вплив заперечує. Якщо ознайомитися з їхньою оцінкою досліджень у цій галузі, то здебільшого вони нещадно критикують зроблені висновки, зазначаючи, що більшість досліджень є відверто жахливими і їх можна проігнорувати.
Що залишиться, якщо відокремити кукіль від пшениці? Цікаво, але Слоан і Торесен тут мають однакову думку. Отже, якщо оцінювати об’єктивні медичні показники (наприклад, кількість днів госпіталізації при певній хворобі), то немає абсолютно ніяких доказів того, що молитва за людину покращує її самопочуття (незалежно від того, чи знає вона про такого роду соціальну підтримку, коли хтось молить за неї вищі сили). Таку ж думку мав учений ХІХ століття Френсіс Ґальтон, кажучи, що хоча селяни кожної неділі й молились у переповнених церквах за здоров’я своїх королів, європейські монархи жили не довше за інших.
Погляди Слоана й Торесена також збігаються в тому, що якщо і справді є зв’язок між релігійністю і добрим здоров’ям, то не зрозуміло, що є першочерговим: релігійність робить людину здоровою або ж добре здоров’я робить людину релігійною. Також вони погоджуються в тому, що за наявності зв’язку, навіть якщо він свідчить про релігійність як причину доброго здоров’я, все одно не зрозуміло, чи причиною є релігійність. Якщо людина релігійна, то вона, як правило, належить до якоїсь релігійної громади, а отже, має соціальну підтримку, значущу соціальну роль, гарні приклади для наслідування, соціальний капітал і супутні позитивні чинники. До того ж у більшості випадків релігійність супроводжується куди меншою кількістю алкоголю, паління та інших чинників ризику. Отже, і це треба враховувати під час проведення досліджень.
Але навіть після цього Торесен і Слоан усе одно загалом зберігають одностайність щодо того, що релігійність і дійсно певною мірою може зумовлювати добрий стан здоров’я за деякими медичними показниками.
Торесен ретельно вивчив це питання. Він дійшов висновку, що регулярні відвідини релігійної служби є досить переконливим прогностичним чинником нижчого рівня смертності, ризику появи серцево-судинних захворювань і депресії. Однак він також виявив, що релігійність не має зв’язку з перебігом онкологічного захворювання, рівнем смертності від раку, інвалідністю, зумовленою медичними причинами, та темпами одужання після хвороби. До того ж глибоко релігійні люди (за їхньою власною оцінкою) мають не краще здоров’я, аніж не такі щирі віряни. Тож Торесен говорить про наявність імовірних, але не чітко встановлених доказів того, що сама по собі релігійність покращує здоров’я, але її вплив досить обмежений і проявляється радше в тому, що здорові люди залишаються здоровими, аніж у тому, що хворі люди залишаються живими і одужують швидше.
І ось тут Слоан виступає із сильною критикою. Він дійшов майже такого самого висновку, але його вразило, наскільки незначним є вплив релігійності, і він вважає, що це питання взагалі не заслуговує тієї уваги, яку йому приділяють. Натомість його опоненти на це відповідають: «Вплив релігійності не набагато менший, ніж багатьох засобів традиційної медицини, а в деяких групах людей цей вплив має дуже позитивні наслідки». І так усі висувають свої аргументи, сперечаються, доки конференція не переривається на обід і всі вчені разом ідуть перехопити.
Чому ж релігійність має такий позитивний вплив, якщо врахувати чинники соціальної підтримки та зменшення чинників ризику? З багатьох причин, які пов’язані зі стресом та видом божества, у яке ви вірите.
Наприклад, ви можете вірити в божество, яке встановлює незрозумілі правила. Таким божеством є юдейсько-християнський Ягве, як зазначає Томас Кегілл у своїй книжці
А якщо божество діє за чіткими правилами, то його послідовник знатиме, хто несе за все відповідальність, а також володітиме прогностичною інформацією — треба провести обряд Х, інакше станеться Y. Тому, якщо все піде шкереберть, то пояснення цьому знайдеться.[136] Якщо справи підуть погано виключно у вас, то можна буде знайти цьому інше пояснення, як знаходять його деякі батьки онкохворих дітей — Бог дає такий іспит лише обраним.