Якщо ж божество робить усе з вищепереліченого і відповідає на ваші особисті й особливі моління (передусім якщо божество вибірково відповідає людям, які мають вигляд/розмовляють/їдять/одягаються/моляться як ви), то послідовники такого божества ще й отримують додатковий бонус — контроль. А якщо, крім того, божество ще й вважається милосердним, то позитивний вплив релігійності у зменшенні стресу має бути надзвичайним. Якщо ви можете сприймати рак та хворобу Альцгеймера, Голокост та етнічні чистки, якщо ви можете сприймати факт неминучої смерті ваших близьких як частину якогось милосердного люблячого плану, то ви повинні мати найбільше джерело підтримки, яке можна собі уявити.
Позиція Слоана й Торесена збігається ще у двох питаннях. Їх обох дуже хвилює можливість того, що висновки досліджень у цій галузі надихнуть лікарів радити своїм пацієнтам ходити до церкви. Також обидва вчені зазначають, що попри дуже обмежений позитивний вплив, релігійність може нанести велику шкоду фізичному і психічному здоров’ю. Як наголошує Шерон Пекер з Нової школи соціальних досліджень, релігія може значно полегшувати дію стресогенних чинників, але часто є першочерговою причиною їх виникнення.
ПРАВИЛЬНА СТРАТЕГІЯ, ОБРАНА В ПРАВИЛЬНИЙ ЧАС: КОГНІТИВНА ГНУЧКІСТЬ
Стикнувшись із певним стресогенним чинником, ви можете застосувати різні методи боротьби з ним. Ви можете почати вирішувати проблему як певну когнітивну задачу, намагаючись зрозуміти, що допоможе краще: якось змінити стресогенний чинник або змінити своє ставлення до нього. Або ж ви можете зосередитись на своїх емоціях: стрес можна зменшити, всього лише визнавши, що цей стресогенний чинник завдає вам емоційного болю. Ви можете зосередитися на стосунках і соціальній підтримці як способах полегшити свій стрес.
Кожна людина зазвичай надає перевагу якомусь одному методу. Наприклад, постійним чинником напруження в гетеросексуальних стосунках є те, що жінки зазвичай тяжіють до методів боротьби зі стресом, пов’язаних з емоціями та людськими відносинами, а чоловіки схиляються до конкретних підходів вирішення проблем.[137]
Але незалежно від того, який метод ви найчастіше обираєте, основним є те, що для різних ситуацій ефективнішими є різні методи. Наведу ідіотський приклад. Припустімо, скоро ви маєте складати важливий іспит. За першим сценарієм розвитку подій, ви можете до нього готуватися. А за другим, ви можете переосмислити ставлення до поганої оцінки («Світ клином не зійшовся на цьому предметі, зате я добре розбираюся в інших речах…»). Безперечно, перед іспитом у вас має переважати стратегія підготовки, але після його завершення можна застосувати стратегію переосмислення. Або ж такий приклад: серйозна хвороба у когось із членів родини, яка супроводжується необхідністю приймати важкі рішення порівняно зі смертю когось із родичів. Як правило, когнітивна стратегія краще спрацює в ситуації з хворобою, а зосередженість на емоціях та стосунках буде ефективнішою у випадку смерті.
Ще одну версію необхідності застосування різних видів стратегії розкриває у своїй роботі Мартін Селігман. Попри весь позитивний вплив внутрішнього локусу контролю, ми на прикладі явища «джон-генріїзм» нещодавно пересвідчились, наскільки контрпродуктивним він може бути. Праця Селігмана продемонструвала, наскільки ефективне й корисне для здоров’я вміння перемикати локуси контролю. Коли стається щось хороше, вам хочеться вірити, що це відбулося завдяки вашим зусиллям і матиме серйозні й довготривалі наслідки для вас. А коли стається щось погане, вам хочеться вірити, що це відбулося через непідвладні вам чинники і є просто перехідним періодом з дуже нетривалими і незначними наслідками.
Здатність обирати оптимальну стратегію для конкретної ситуації вимагає когнітивної гнучкості для вибору цих стратегій. Ось і все. На цьому наголосив Антоновські, один із перших дослідників зв’язку між соціально-економічним статусом та станом здоров’я. Що він вважав показником здоров’я людини? Метод подолання стресу, заснований на чітко визначених правилах та гнучких стратегіях. Для цього ми повинні побороти в собі рефлекс, властивий багатьом з нас. Якщо виникає певна негативна для нас ситуація і наші спроби усунути її виявляються марними, переважно ми просто подвоюємо свої зусилля, не змінюючи обраної стратегії. І хоча інколи це дає бажаний результат, це стається дуже рідко. Коли ми переживаємо скрутні часи, знайти в собі сили спробувати щось нове дуже важко, але часто необхідно.
ЩО ВСЕ ЦЕ ОЗНАЧАЄ?
Поділюся з вами ще однією гіпотезою, хоча вона ще не пропрацьована. Однією з тем цієї книжки є гра контрастів. Якщо ви переживаєте фізичний стрес, активація стресової реакції буде для вас корисною, якщо ж психологічний — то користі не буде. За спокійних обставин, організму потрібен якомога нижчий рівень глюкокортикоїдів; коли ж відбувається дія реального стресогенного чинника — якомога вищий. Коли стрес тільки починає впливати на організм, він потребує швидкої активації стресової реакції; а коли дія стресогенного чинника завершується, потрібне швидке відновлення.
Розгляньмо спрощену версію цієї гіпотези на прикладі вже знайомих нам норвезьких солдатів, які вчаться стрибати з парашутом. Під час першого стрибка їхній кров’яний тиск був неймовірно високий (група Б). Проте він був високим і за кілька годин до стрибка через страх очікування (група А) і через декілька годин після стрибка, коли коліна все ще дрижали (група В).
А що відбувалося, коли солдати стрибали вже в тисячний раз? Під час стрибка (група Б) було зафіксовано таку ж інтенсивну стресову реакцію, проте за короткий час до та після стрибка не відбувалося нічого особливого — парашутисти просто думали, що вони сьогодні матимуть на обід.
Ось у чому полягає сутність формування умовних рефлексів. Посилення контрасту, розстановка акцентів. Якщо повернутися до теми книжки, коли солдат стрибає з парашутом уже в тисячний раз, то стресова реакція в його організмі активізується лише під час дії стресогенного чинника. Як ми вже говорили раніше, у групах А та В спостерігається психологічний стрес — адже безпосередньої дії стресогенного чинника немає.
Це зрозуміло. Але я намагаюся сформулювати не таку очевидну ідею. Я вельми завдячую її появою розмовам з Манджулою Водроном з Університету штату Огайо, доктором технічних наук, який також служить лікарняним капеланом. Як для простого хлопця з ознаками гіпоманії та бруклінським акцентом, ця ідея здається занадто буддистською, але ось у чому її суть.
Можливо, наша мета повинна полягати не в збільшенні контрасту між нижнім базовим рівнем та високим рівнем активації. Можливо, слід мати обидва ці показники одночасно. Як вам таке? Можливо, базовий рівень має бути чимось більш значущим, ніж проста відсутність активізації — наприклад, енергійним спокоєм, проактивним вибором. А пік нашої реакції повинен поєднувати в собі врівноваженість і зібраність та шалену збудженість організму. Я мав такий стан декілька разів під час гри у футбол. Хай який я незграбний, наставала мить, коли вся фізіологічна система працює як скажена і моє тіло робить таке, про що розум навіть і мріяти не міг, і дві секунди такого стану здаються набагато довшим періодом часу (і це не залежить від успішності наслідків). Але ця ідея спокою попри збудженість не просто ще одна версія «хорошого стресу» (стимулювальний виклик на противагу загрозі). Навіть коли ви відчуваєте дію негативного стресогенного чинника і ваше серце б’ється на межі своїх можливостей, ви маєте якось перетворити частку секунди між ударами серця на секунду, що дозволить вам виграти час і переналаштуватися.
Чесно кажучи, я сам не до кінця розумію, що я маю на увазі та як цього досягти, але мені здається, що в моїх роздумах таїться щось дуже важливе. Але досить про це.
ПРОСТО ЗРОБИ ЦЕ: ПРИНЦИП 80/20 В УПРАВЛІННІ СТРЕСОМ
Принцип 80/20 застосовують у різних сферах життя. У роздрібних продажах, він набуває змісту «20 % покупців пишуть 80 % скарг», у кримінології — «20 % злочинців здійснюють 80 % злочинів». Можна також сформулювати так «20 % проєктних груп вигадують 80 % нових ідей». Цей принцип показує не точні розрахунки, а нерівномірність результатів причинно-наслідкового зв’язку.
Я би застосував принцип 80/20 до управління стресом: полегшення стресу на 80 % досягається першими 20 % зусиль. Що я маю на увазі? Уявімо, що ви яскравий представник особистості з поведінкою типу «А» — грубий, знервований, вороже налаштований до нещасних людей навколо вас. Хоч скільки б разів ваші друзі та близькі садовили вас на стілець, лагідно дивилися вам в очі, а потім гаркали на вас, щоб ви перестали бути такою скалкою в дупі, якою ви є, ви не змінитеся. І скільки б разів ви не ходили до лікаря з проблемою високого тиску, нічого не зміниться. Зміни відбудуться, тільки якщо ви самі вирішите змінитися і дійсно приймете саме таке рішення, а не плануватимете спробувати змінити всіх людей навколо себе, щоб вони не лізли до вас із проблемою, якої насправді не існує.
Психотерапевти часто стикаються з цією проблемою — уся родина проходить сеанси терапії й відчайдушно намагається примусити когось одного змінити певні свої якості, але цей один просто сидить, похмуро втупившись у статуетку Зіґмунда Фройда на книжковій полиці мозкоправа. Але коли людина щиро прагне змінитися, саме лише старання зробити це творить дива. Наприклад, люди з клінічною депресією почувають себе набагато краще, просто призначивши першу зустріч із терапевтом,— це означає, що вони визнали наявність проблеми, зробили зусилля і вийшли зі стану психомоторної загальмованості; це означає, що вони залишили своє минуле позаду.