21
21 Цей момент може спантеличити уважного читача — якщо інсулін регулює засвоєння глюкози, чому він впливає на кількість жиру, що відкладається в жирових клітинах? За надзвичайно складних причин, які я свого часу зрозумів за кілька годин до випускного іспиту, накопичення жиру (як-от тригліцеридів) вимагає засвоєння глюкози.
22
22 Якщо ви вивчали медицину, спираючись на праці Волтера Кеннона, це не матиме жодного сенсу. «А що страшного в тому, що наші тіла набирають вагу? Як же бути зі славнозвісною “мудрістю тіла”?» — запитаєте ви. Пітер Стерлінг зазначає, що якщо б організм дотримувався класичних гомеостатичних принципів контролю низового рівня та місцевого зворотного зв’язку, то діабету зрілого віку не існувало б узагалі. Цієї хвороби можна було б уникнути за допомогою простої регуляції — за умови набору маси до певної відмітки жирові клітини віддавали би наказ центрам апетиту в головному мозку вимкнути відчуття голоду. Але такого механізму не існує — ми набираємо вагу і відчуваємо ще сильніший голод. Стерлінг виокремлює одну з характеристик алостатичної рівноваги, пояснюючи, що для контролю апетиту недостатньо просто контролювати жирові накопичення і що різноманітні чинники складнішої природи, зокрема суспільної, перекривають зусилля жирових клітин знизити апетит. До цієї теми повернемось у Розділі 16.
23
23 Тут є певна невизначеність, адже, за моїми даними, консенсусу щодо точного набору симптомів для діагностування метаболічного синдрому поки не дійшли.
24
24 Залишається відкритим питання, чи розвивається у людей, що починають страждати на гіперфагію внаслідок стресу, особливий потяг до вуглеводів. Практика й деякі лабораторні дослідження показують, що таки розвивається. Але проблема в тому, що продукти з високим вмістом вуглеводів значно простіше з’їсти, ніж продукти з низьким вмістом вуглеводів, адже це є головною особливістю різноманітних снеків. Отже, незрозуміло, чи людям дійсно хочеться вживати саме вуглеводи, чи вони просто надають перевагу «зручній» їжі, не задумуючись про наслідки.
25
25 Тут задіяний нещодавно винайдений гормон, що називається лептин. Розпухлі жирові клітини продукують дуже багато лептину, який працює в мозку і надсилає сигнал для зниження апетиту. Це відкриття зумовило підприємницьку істерію — фармацевтичні компанії сушили собі мізки над тим, як продавати людям лептин як чудовий засіб для схуднення. Проте з якоїсь причини цей план не було реалізовано. У будь-якому разі, глюкокортикоїди зменшують сприйнятливість мозку до лептину, притуплюючи сигнал про ситість. Тому ви їсте більше.
26
26 Бета-ендорфіни, які продукуються під час стресу, також підвищують апетит, але поки що ми про них не будемо згадувати.
27
27 Тут ідеться про гормони, які ми вже знаємо, а саме інсулін, лептин, КРГ та глюкокортикоїди, а також гормон росту, естроген та тестостерон. Але є низка інших гормонів та нейромедіаторів, пов’язаних з апетитом, і їхні назви настільки страхітливі, що я просто мусив приховати їх у примітці. Нейропептид Y. Холецистокінін. Меланоцитостимулюючий гормон. Олейлетаноламід. Адипонектин. Гіпокретин. Агуті-пов’язаний протеїн. Ґрелін. (Так вони пишуться, але не просіть мене вимовити їх уголос.)
28
28 Повернімося до зупинки слиновиділення через стрес, що спричиняється симпатичною нервовою системою. А що як вам потрібно виділяти слину, бо це частина вашої роботи, якщо ви, наприклад, гобоїст? Збирається велика зала слухачів, ви починаєте нервувати і — от халепа — у роті ані слинки. Тому багатьом музикантам, які грають на язичкових інструментах, доводиться приймати бета-блокатори, що блокують дію симпатичної нервової системи. Тоді слини вистачає навіть на довге арпеджіо.
29
29 Щомісячний британський медичний журнал з гастроентерології та гепатології.—
30
30 А деякі вчені навіть вважають, що гелікобактер, незважаючи на свою здатність викликати хворобу, є корисним, бо стимулює імунітет.