— Я хочу дізнатися про тебе все. Я хочу змінити свою спеціальність на Меллорі Квінн і навчитися всього, чого тільки можна.
О, ти не уявляєш — думаю я собі. Тобі це навіть на думку не спаде.
Він цікавиться, чи бувала я в «Бріджет Фойз» — його найулюбленішому ресторані у Філадельфії. Я кажу, що не була у Філлі шість тижнів і зовсім не поспішаю туди повертатись.
— А як щодо Прінстона? Я про місто — не про університет. Там є одна місцина з пречудовими тапас[32]. Ти любиш тапас? Замовити столик?
На цей момент ми перетинаємо двір Максвеллів, зупиняємось перед моїм котеджем, і, звісно ж, я кажу «так» і обіцяю, що буду готова на п’яту тридцять.
А потім ми знову цілуємось, і якщо заплющити очі, то можна легко уявити, що ми опинились у садах палацу, і що я — Меллорі Квінн Суперзірка з бігу на довгі дистанції з перспективним майбутнім і безхмарним щасливим життям. Притуляюся до стіни котеджу. Одна Адріанова рука — у моєму волоссі, а друга гладить мою ногу, ковзаючи під сукню, і я не уявляю, як збираюсь сказати йому правду, просто не уявляю.
— Це не називається «не квапити події», — нагадую я. — Тобі вже треба йти додому.
Він забирає руки від мого тіла, відступає і глибоко вдихає.
— Я прийду завтра.
— О п’ятій тридцять.
— До зустрічі. На добраніч, Меллорі.
Я стою на ґанку й дивлюсь, як він іде через двір, розчиняючись у темряві ночі, і розумію, що неодмінно маю сказати йому правду. Вирішую, що розповім йому все завтра за вечерею в Прінстоні. Тож якщо він навіть засмутиться, то не зможе мене там покинути і змушений буде підвезти додому. А мені за цей час, можливо, вдасться переконати його, щоб дав мені другий шанс.
Потім я відчиняю двері до котеджу, вмикаю світло й бачу Теда Максвелла, який лежить у моєму ліжку.
18
Він сідає, затуляє очі від світла.
— Господи, Керолайн, ти можеш його вимкнути?
Його голос на октаву нижчий, ніж зазвичай, хрипкий від сну.
Я не відходжу від дверей.
— Це Меллорі.
Він придивляється крізь пальці і, схоже, дуже дивується, виявивши себе в моєму котеджі, у моєму ліжку, під моїми ковдрами.
ebooksa