— Щоб позбавити тебе ейфорії від набирання цього номеру? Нізащо, Меллорі. Але мені дуже цікаво, хто відповість на дзвінок. Я б хотіла почути, про що ти дізнаєшся.
— Дякую. Це неймовірно.
З будинку долинає звук розбитого скла в супроводі гучного реготу. Софія кидає погляд на сина.
— Схоже, твій батько знову розповідає брудні анекдоти. Піду-но я туди, поки він мене не зганьбив. — Вона підводиться. — Але скажіть мені ще раз, чому ви цим так цікавитесь?
— Меллорі знайшла в котеджі кілька малюнків, — каже Адріан, — захованих під підлогою. Ми ж уже про це говорили.
Софія сміється:
—
— Під підлогою шафи, — наполягає Адріан.
Софія кидає на мене красномовний погляд, мовляв:
— Друзі, якщо не хочете мені сказати, то й нехай. Але моя порада вам обом: будьте обережні. Якщо почнете встромляти носи в сімейні таємниці, то хтось їх може відкусити.
Мені кортить негайно зателефонувати Долорес, але вже пізно, майже десята година вечора, і Адріан запевняє, що вранці розмова вийде кращою.
— Вона, мабуть, уже спить.
Я розумію, що він має рацію, просто мені не терпиться. Я мушу знати інформацію, і якомога швидше. Розповідаю йому про останню суперечку з Максвеллами.
— Я показала їм малюнки Ані. Пояснила, як ті продовжують з’являтися в моєму котеджі. Але вони мені не вірять, Адріане. Тобто, звичайно ж: вони мені не вірять! Це схоже на маячню. Я розумію, що це схоже на маячню. Керолайн повернула все так, що, мабуть, це
— Ми доведемо, що ти кажеш правду, — каже Адріан. — Але спочатку маємо сходити в будинок і взяти трохи чуррос[31].
— Навіщо?
— Бо вони такі фантастичні, що змусять тебе забути про всі проблеми. Повір мені.
Ми повертаємось у будинок і бачимо, що вечірка набирає обертів. Стереосистема виконує хіти
— Отаке відбувається щоразу, коли приходять гості, — каже він. — Мій тато ще той артист.