Приховані малюнки

— Щоб позбавити тебе ейфорії від набирання цього номеру? Нізащо, Меллорі. Але мені дуже цікаво, хто відповість на дзвінок. Я б хотіла почути, про що ти дізнаєшся.

— Дякую. Це неймовірно.

З будинку долинає звук розбитого скла в супроводі гучного реготу. Софія кидає погляд на сина.

— Схоже, твій батько знову розповідає брудні анекдоти. Піду-но я туди, поки він мене не зганьбив. — Вона підводиться. — Але скажіть мені ще раз, чому ви цим так цікавитесь?

— Меллорі знайшла в котеджі кілька малюнків, — каже Адріан, — захованих під підлогою. Ми ж уже про це говорили.

Софія сміється:

— Mijo[30], з тебе був нікудишній брехун у чотири роки, а нині й поготів. Сьогодні вранці ти сказав, що Меллорі знайшла малюнки в шафі.

— Під підлогою шафи, — наполягає Адріан.

Софія кидає на мене красномовний погляд, мовляв: Ти віриш цьому хлопцю?

— Друзі, якщо не хочете мені сказати, то й нехай. Але моя порада вам обом: будьте обережні. Якщо почнете встромляти носи в сімейні таємниці, то хтось їх може відкусити.

@@@

Мені кортить негайно зателефонувати Долорес, але вже пізно, майже десята година вечора, і Адріан запевняє, що вранці розмова вийде кращою.

— Вона, мабуть, уже спить.

Я розумію, що він має рацію, просто мені не терпиться. Я мушу знати інформацію, і якомога швидше. Розповідаю йому про останню суперечку з Максвеллами.

— Я показала їм малюнки Ані. Пояснила, як ті продовжують з’являтися в моєму котеджі. Але вони мені не вірять, Адріане. Тобто, звичайно ж: вони мені не вірять! Це схоже на маячню. Я розумію, що це схоже на маячню. Керолайн повернула все так, що, мабуть, це я сама й малюю ці картинки — типу, я вигадала всю цю історію, щоб привернути до себе увагу.

— Ми доведемо, що ти кажеш правду, — каже Адріан. — Але спочатку маємо сходити в будинок і взяти трохи чуррос[31].

— Навіщо?

— Бо вони такі фантастичні, що змусять тебе забути про всі проблеми. Повір мені.

Ми повертаємось у будинок і бачимо, що вечірка набирає обертів. Стереосистема виконує хіти «Top 40», усі перемістились у вітальню, а Ігнасіо, здається, ще більше achispado, ніж раніше. Він танцює пасодобль — танець, який, за його словами, досконально освоїв у юності, а Софія, його дивовижна партнерка, трясе спідницями і вторує йому. Гості плескають у долоні й підтримують їх схвальними вигуками, а Адріан лише хитає головою, збентежений і роздратований.

— Отаке відбувається щоразу, коли приходять гості, — каже він. — Мій тато ще той артист.